Сьогодні поховають Олександра Філіна, поета, письменника, літописця Вінниці. Друг, колишній вінничани Олександр Калішер, який нині мешкає за кордоном, також згадує Сансанича. Робить це доволі відверто, без прикрас та помпезності, але щиро і зворушливо.
На своїй сторінці у Facebook Олександр Калішер пише:
«Помер Сансанич Філін. Поет, письменник, вінничанин. Один з найбільш важливих людей в моєму житті.
Ми познайомилися наприкінці 80-х минулого століття. Він - дитя шестидесятих. Нервовий, нещасливий, їдкий, але незламний. Якийсь не на часі, як мені тоді здавалося. Вічно носився зі своєю пам'яттю про друга - поета з Єрусалимки Юхима Аптекмана, який застрелився в армії. Носив до нас в редакцію "Резонансу" його вірші, статті про нього, спогади про нього.
Одного разу подзвонив - зносять будинок, на Пирогова. З цим будинком пов'язана якась (вже й не пам'ятаю яка) історія з Юхимом. Треба рятувати. І я попер рятувати. Філін був там. Трактор з величезною лопатою теж. Стали поруч. Між будинком і лопатою.
Будинок не знесли ... В той день. Його знесли трохи пізніше. Вночі. Але ми подружилися.
Як дружила в кінці 80-х початку 90-х вінницька провінційна богема? В довгих перервах між короткими нападами написання віршів і романів, малюванням картин, зйомками кінухи, постановкою вистав, участі в порятунку чогось від радянської влади або православних фанатиків, сиділи в "Чайнику", бухали в яру або в когось на хаті. Сперечалися про долі країни і світу, читали вірші, романи і п'єси, показували кінуху і вирішували чого б такого ще врятувати. Клеїли, одних і тих же, на всіх, прихильниць. У нас з Сансаничем майже 20 років різниці. Прихильниць ми не ділили. У нього була Люся. Дружина. Любив він її шалено, але не беріг.
Він взагалі мало кого беріг. Але і дружити міг, як мало хто. У Сансанича були принципи. Частина з них стали моїми. І це вже назавжди. Останній раз ми бачилися майже рік тому. Я приїхав до Вінниці. Зізвонились. Сансанич обіцяв екземпляр книги, до видання якої мені пощастило докласти і свою малу частку участі. Книга про Вінницю і друзів, зрозуміло. Про Вінницю та своїх друзів він знав все. Про те й писав. Писав добре, іноді смішно і завжди з гіркотою.
Філін зустрів мене на розі колишніх Козицького та Першотравневої. Він уже важко дихав. Йшов повільно. Майже не йшов. Зайшли в квартиру. Все так запущено. І все, як 30 років тому. Бухати Сансанич майже не міг. Курив багато. І знову про Люсю, Аптекмана, Прилипко. Тепер він з ними. А ми поки тут».
