Письменник з Вінниччини Тарас Кубов розповів, як розважалась молодь в тихому провінційному містечку на Поділлі наприкінці минулого сторіччя. Головний герой його роману – музикант з ВІА, в якого закохані чи не усі дівчата селища, насолоджується життям, зваблює красунь і неполіткоректно займається сексом під пильним «поглядом» бюсту вождя пролетаріату Леніна
Скріше за все мова йде про Муровані Курилівці, в яких Тарас Кубов народився та виріс. Та дописувачі пана Тараса у соцмережі «пізнають» рідні селища - і танцювальний майданчик, і молодих музикантів з ВІА, і бібліотеку, в якій кохались під портретами партійних бонзів.
«На сцені відкритого літнього театру, який тонув у зелені дерев, грали, якщо вірити назві, яка була написана на ударнику - ВІА «Supper boys». Високі, енергійні хлопці запалювали, як завжди, по повній. Патлаті, модні, з бісиками у очах – вони були такі круті і, навіть, сексуальні, що просто купались в оваціях, оплесках та в покірних, повних обожнювання, поглядах безтямно закоханих дівчат. А ще - дефіцитні, як для вісімдесятих, джинси, майки, кросівки - ах, що вони робили з тими дівчатами… Чи ж були у тих наївних красунь шанси не спокуситись? Та певно, що ні – і «Supper boys» про це добре знали…», - розповідає письменник.
Одна з таких красунь на ім‘я Віра зайшла у своїх відносинах з хлопцем занадто далеко. Вона чекає на дитину та хоче поговорити зі своїм коханцем, який і не збирається слухати дівчину:
«Віра, одним поглядом очей, зробила знак, якого Андрон зрозумів миттєво. Їм треба вийти…Та він і не проти. Він - тільки за!... Місце зустрічі, як і завжди - бібліотека, крайні двері. Зараз він туди підійде… Лиш чарочку ще одну вип’є і вперед!... Не досить впевнено піднявшись з-за столу, Андрон пішов до їхнього гніздечка. Воно вже давно облюбоване ними – не раз кохалися там… І після роботи, і в обідню перерву… Щось було в тому такого особливого, атмосферного, колоритного. Її пальчики швидко повернули ключ, замкнувши за ним двері. Цілунки… Несамовитий шепіт:
- Андрійко, радість моя, моє ти сонечко… Я тебе Люблю… Люблю… Люблю… Ой, ти хочеш зараз… Ну почекай… Ну не спіши… Дай я шось скажу… О Боже…
І вже нічого не могло їх зупинити. Руки Андрона розщібали ґудзики блузки, знімали ліфчик… Губи цілували груди, набубнявілі сосочки, які вже стали тверденькі… Десь, з пристрастю, її руки вчепились у його шкіру… Десь машинально, навіть, з його вуст проронилось: «Люблю». Зовсім тихий стогін, що на мить, необережно, вирвався з її грудей… Зовсім неконтрольоване бажання, яким він керувати не міг і не хотів… Він бачив – Вірочка розчинилась в своїх відчуттях… Її призакриті очі і трішечки привідкриті вуста були красномовніші за будь-які відверті слова…
Довго бюст Леніна споглядав вже звичну для цього кабінету картину. Може - знову шоковано, а може, навіть з розумінням… З розумінням того, що те, про що не можна говорити – є, було і буде завжди-завжди…».
NaПарижі писав про еротичний роман Юрія Плясовиці.
