З 1991 року на Вінниччині часто згадують про надбання та спадщину. Проте в області потрохи руйнуються садиби, які ще сторіччя тому були окрасою Поділля. Як приклад маєток цукрозаводчика Нафтула Когана, розташований у Вищеольчедаєві Мурованокуриловецького району.
Нині садиба покинута, двері відчинені, вікна побиті, всередині купи сміття. Одна з кімнат пошкоджена пожежею, власне через яку будівля і була покинута… Маєток наче «мертве місто» з фільмів жахів.
Проте навіть попри такий стан розпис стін, ліпнина на стелях та стінах вражають. Можна тільки уявити, якими вони були, коли тут жили люди. Дуже шкода… Якщо музей з цього зробити не можна, то віддали б у добрі руки, які знайдуть цьому застосування, головне, аби раніше, поки не зруйнувано усю цю красу…
Як пише «Україна інкогніто», візуально при безпосередньому контакті залишки минулої краси справляють більше враження, ніж знайомство за світлинами. Хоча сам палац, що заріс деревами та кущами, зовні не є чимось супервидатним, але ліпнина та розписи інтер'єрів другого поверху роблять його однією з найпривабливіших локацій не лише у Вінницькій області.
Трохи історії. Перша згадка про село відноситься до 1431 року. З того часу і до початку XVII ст. Ольчедаїв належав родині Язловецьких. Чоловіча лінія роду згасла на Геронімі Язловецькому, а його маєтності в 1616 році були поділені. Таким чином, Ольчедаїв дістався до однієї з гілок роду Чурилів, а у другій половині XVII ст. як посаг перейшов у власність родини Дзєржків, у яких перебував близько двох столітть, коли у останній третині XIX ст. маєтки Дзєржків були продані за борги з публічних торгів.
Про життя Нафтула Янкелевича Когана в період до його збагачення нічого не відомо. За легендами, він був бідним євреєм, що збирав та перепродував різний непотріб, але одного разу серед цього непотребу знайшов торбину золота. З цього часу Нафтул став заможним, зайнявся цукровими заводами, які ще більше його збагатили.
Нафтул Коган певною мірою не належав до цукрових магнатів. На відміну від інших, він керував "лише" трьома цукроварнями - власними, у згадуваному Вищеольчедаєві та в Малих Висківцях, а також орендованим в Носківцях. Окрім цукрового заводу у Вищеольчедаєві мав млин, займався постачанням зерна та лісу. З часом Нафтул Коган став купцем 1-ї гільдії.
Цікавий факт. В 1907 році Нафтул Коган був заарештований по підозрі в навмисному підпалі застрахованого цукрового заводу в Носківцях. Про це писали в газетах. Зокрема, газета "Киевлянин" 10 липня 1907 року писала: "По требованию судебного следователя арестован в Киеве сахарозаводчик Нафтул Коган. Арест, как говорят, имеет связи с делом о пожаре в Подольской губернии Носковетского сахарного завода. Коган бьіл в то время арендатором того хорошо застрахованного завода". А от чим завершилась ця справа, невідомо.
Після 1917 року Нафтул Коган емігрував до Франції, де прожив до 82 років. Помер 1932 року та похований у родинному склепі на кладовищі Монпарнас.
У Вищеольчедаєві неподалік від цукрового заводу, над річкою Лядова, Коганом збудовано палац (хоча деякі джерела говорять, що початково палац був власністю Дзєржків, можливо й так, і Коган придбав палац для власного проживання, але інтер'єри, що бачимо, вже напевно з'явились за Когана). Невідомо, чи лише на другому поверсі початково була така пишність. У всякому випадку, на першому там від неї нічого не залишилось, окрім розеток під люстри. А ось на другому поверсі ліпнина скрізь, у всіх кімнатах та залах, її аж незвично багато - на стелі, стінах. А ще ж і розписи (теж, до речі, в обрамленні ліпнини), вишукані декоровані двері.
Після Другої світової війни в будівлі був облаштований дитячий садок для дітей робітників цукрового заводу. В 1991 році садибі надано статус пам'ятки архітектури місцевого значення. А в 2011 році сталось лихо, зайнялось горище, і хоч пожежу досить швидко загасили, садочок вже не відновлювали. З того часу будівля все більше руйнується, перший поверх вже зовсім в руїні, підлога у велетенській веранді провалена, і це провалля дивиться на людей з докором.
Надія на відновлення палацу ще жевріє. Початок реставрації запланували на наступний рік. Вікна затягли плівкою, так би мовити, законсервували. Правду кажучи, така "консервація" є сумнівною, в деяких місцях плівку вже обдерли. Будемо сподівтись, що кошти на реставрацію дійсно знайдуться, адже таку пам'ятку втрачати не можна.
Цукровий завод Когана також стоїть руїною. З понад іншого виділяється будівля контори заводу, яка сама по собі теж нагадує невеличкий палацик у неоготичному стилі. До речі, директором заводу свого часу був син Нафтула Когана, Мойсей Нафтулович Коган.
P.S. Прізвище Коган - одне з самих поширених єврейських прізвищ. Згідно однієї з гіпотез - це прізвище є варіантом відомого прізвища Коен, яке вказувало на належність до жерців в Єрусалимському храмі. Статус коена передавався за спадком по батьківській лінії від Аарона, брата Мойсея, за умови дотримання певних обмежень - не одружуватись на розлученій, не доторкатись до мертвого тіла та інших.
