Місто Волноваха на Донеччині у перші тижні війни було фактично знищено російською артилерією. Місцева кондитерка Марина Хаджинова 6 років випікала торти для містян. Окупанти зруйнували її дім. Жінка переїхала до Вінниці, де «з нуля» змогла відновити власну справу та зараз знову створює смачні ласощі.
Як вдалося знайти ресурси для організації власної справи жінка розповіла для Волноваха.City.
Спогади про Волноваху
Перші дні повномасштабного вторгнення Марина згадує з болем у серці. Каже, що спочатку вони з чоловіком відмовлялися від евакуації, бо не вірили, що почалася справжня війна.
«Коли місто почали бомбити ніхто не думав про евакуацію — всі сподівалися, що все буде як у 2014 - постріляють і перестануть. Пам’ятаю, що було дуже страшно, навколо лунали гучні вибухи. А ми сиділи в підвалі, в самих капцях. 24 та 25-го до нас приїздили наші рідні військовослужбовці — просили евакуюватися, але ми не розуміли в якій небезпеці знаходимося та відмовлялися. Тепер я розумію, що тоді ми були неправі та дуже вдячна сину Єгору, що врешті зміг нас звідти витягнути. Пам’ятаю, що він кинув на підлогу якесь простирадло і почав туди швидко кидати наші речі, а я їх витягала… Але врешті погодилася. До того ж в наш двір «прилетів» снаряд. Все було як в тумані. Виїздили 26 лютого в чому були, вночі з українськими військовослужбовцями. Тепер я розумію, що це було правильним рішенням. Але досі боляче усвідомлювати, що більше ніколи не буде як раніше, розуміти, що нам більше немає куди повертатися», - каже Марина.
Все життя жінка важко працювала, щоб мати власний дім. Всі кошти, які мала, упродовж 6 років вкладала у власну кондитерську, яка знаходилася у знімній квартирі.
«4 березня розбомбили наш будинок. В наш дім було два прямих потрапляння. Тому в мене складається таке враження ніби росіяни спеціально по ньому гатили. Найстрашніше, що якби не евакуація, там могли бути мої діти та онуки…
«Доля кондитерської трохи інша — спочатку там повилітали вікна, зіпсувалися холодильники та новенька морозильна камера, за яку я навіть ще не до кінця виплатила кредит, а потім її намагалися «обнести» мародери… Але там дуже хороші сусіди — забили двері та зупинили повне розтрощення квартири», - розповідає кондитерка.
«Мама Бумбокса» та патріотичний торт
Марина евакуювалася з чоловіком, доньками та онуками. За її словами, їхали туди, куди доля вела… І усюди знаходилися добрі люди, які допомагали. Кожного жінка згадує з теплом у серці та вдячністю.
«Українці — це люди з великим серцем та доброю душею. Ми їхали до Черкас три дні, зупиняючись на ночівлю в різних населених пунктах і усюди були волонтери та місцеві люди, які нам допомагали. В Черкаси ми приїхали глибокої ночі, голі-босі, бо не планували надовго покидати дім, та ще й нікого не знали. І наш провожатий згадав, що тут є Ольга Павлівна, в якої можна запитати про допомогу. Ця свята жінка нас прихистила, обігріла, вдягнула, показала де знаходяться волонтерські центри та допомогла зареєструватися як ВПО. Я безмежно їй за це вдячна та захоплююся нею.
Ми всі жили в селі під Черкасами, в її будинку, на другому поверсі. Ольга Павлівна виявилася мамою того самого Андрія Хливнюка, лідера гурту «Бумбокс», - розповідає Марина.
Мати артиста допомагає всім нужденним, приймає біженців, допомагає людям чим може.
«В її домі ми жили 2 тижні. На початку в мене був сильний шок — я не могла ні посміхатися, ні навіть розмовляти. Деякий час ми з чоловіком ходили як зомбі, прокидалися вранці, він йшов мовчки колоти дрова, а я на кухню — готувати на 20 осіб, щоб не сидіти без діла. Ольга Павлівна допомогла вийти з цього стану. До того ж церква, до якої вона ходила, допомогла нам орендувати квартиру у Черкасах, та навіть її оплатила. Місцеві волонтери також допомагали з усіх боків», - вказує переселенка.
На знак вдячності для церкви, яка допомогла родині Марини з житлом, кондитерка приготувала свій перший «післяевакуаційний» торт — жовто-блакитний, з тризубом. За словами жінки вона не мала тоді всіх необхідних продуктів, але всю душу вклала в цей торт.
«Я вкладала у свій витвір всю любов, але готувала і плакала. Мені тоді здавалося, що це останній торт в моєму житті і я більше ніколи не зможу займатися улюбленою справою», - пояснює жінка.
Торт дуже сподобався парафіянам і жінка твердо вирішила перестати зневірятися та жити минулим, та почати створювати своїми руками щасливе майбутнє.
Відновила кондитерську справу завдяки постачальникам
Для того, щоб почати знову випікати торти Марині було потрібне обладнання. Вона знайшла всі контакти знайомих постачальників, з якими раніше працювала, та почала писати їм листи з проханням про допомогу. Вона не просила чогось конкретного, а просто розповідала людям свою історію і люди з усіх куточків України почали їй допомагати.
«Присилати хто що міг: трафарети, форми, міксери тощо. Я навіть не очікувала, що в нас такі добрі люди! З кожною такою посилкою моє серце наповнювалося вдячністю, а очі — сльозами», - розповідає жінка.
Згодом Марина переїхала з Черкас до Вінниці. Каже, що там на неї чекали син та донька з онуком.
«Завдяки підтримці співчутливих людей я змогла знову почати творити. Спочатку торти замовляли друзі дітей, а потім я вирішила зробити рекламу у Facebook і про мене дізналося більше вінничан. Виявилося, що у Вінниці багато переселенців з Волноваського району, які мене знають та навіть вже смакували мої тортики. А взагалі дуже приємно зустрічати знайомі обличчя — радію кожній такій зустрічі», - ділиться Марина.
За словами жінки замовлень поки що небагато, але вона не падає духом. В майбутньому жінка планує почати виготовляти пряники, печиво та зефір, щоб мати змогу відправляти поштою волноваські смаколики.
«Я і надалі буду робити свою справу, створювати смачнючі торти та покоряти Вінницю», - каже волноваська кондитерка.
