«На кого ж насправді нині «гоніння», - запитують віруючі з Пеньківки на Вінниччині, які на богослужіння ходять… під церкву. Коли у січні цього року у кількох селах області траплялись доволі гострі конфлікти навколо церковного питання, у Пеньківці Літинського району люди тішились, мовляв, село мирне і спокійне – тут хіба що за межу дві сусідки можуть посваритися, та й то – до вечора.

Тому й на зборах релігійної громади, що відбулись 20 січня, де православні віруючі села проголосували за перехід до Православної церкви України, вирішили не змінювати замок на храмі, а почекати поки місцевий священик УПЦ МП отець Віталій Недипіч «передумає і приєднається до думки громади».

Але вже наступного дня церква у селі була зачиненою, а замок змінений… Тож за кілька днів парафіяни прийшли запитати священика, навіщо він це зробив. Той пояснив, що, виявляється, релігійна громада, яка вирішила приєднатися до ПЦУ – несправжня, справжня – це 24 прихожанина, які провели свої збори, виступили за єдність із Московським патріархатом і також відвезли відповідні документи на реєстрацію до обласного управління національностей та релігій.

«У Пеньківці опитали 775 односельчан, 600 з них поставили підписи як за створення помісної церкви, так і за зміну підпорядкування - за перехід від юрисдикції УПЦ МП в ПЦУ, - розповів в інтерв’ю виданню «РЕАЛ» начальник обласного управління у справах національностей та релігій Ігор Салецький. - Після цього активісти оголосили про проведення загальних зборів релігійної громади. На них прийшли близько 400 осіб. Всі вони проголосували за зміну підпорядкованості. Якщо говорити про букву закону у цьому випадку, то для того, щоб рішення зборів мало силу, досить було 2/3 голосів від присутніх 400 осіб. До нас в управління передали документи, в тому числі протокол загальних зборів з винесенням питань про надання статусу загальних зборів, обрання голови і секретаря зборів, лічильної комісії, обговорення питання створення ПЦУ, зміни підпорядкування своєї релігійної громади, виборів членів парафіяльних зборів і парафіяльної ради, а також звернення до органів держвлади для опублікування рішення на офіційному сайті ОДА. У Пеньківці все це зробили...

Через кілька днів також надійшло звернення від частини цієї ж релігійної громади, де рішення ухвалювалося не на загальних, а на парафіяльних зборах, у яких брали участь 24 громадянина. Вони заявили про свою незгоду з рішенням загальних зборів та мають бажання залишитися в лоні УПЦ МП. Наше управління взяло до розгляду як один, так і другий пакет документів, і будемо їх враховувати при реєстрації громади».

Після непростих дискусій зі священиком МП у Пеньківці знову вирішили чекати до завершення процедури зміни підлеглості і не вдаватися до конфронтації. Не наполягали на своєму навіть тоді, коли помер один з чоловіків, який брав активну участь у будівництві пеньківського храму, але занести труну до церкви і відспівати небіжчика отець Віталій не дозволив, мовляв той був не хрещеним. Насправді ж, кажуть люди, покійного охрестив священик уже Православної церкви України...   

А на Стрітення у Пеньківці відбулася перша служба, яку звершив священик ПЦУ ієромонах Софроній, але пройшла вона на церковному подвір’ї, бо храму людей так ніхто і не пустив. Наступного разу – у Вселенську батьківську поминальну суботу ієромонах Софроній відслужив панахиду вже у трапезній - до церкви знову люди не заходили, щоб не провокувати конфлікту…

«Вони ж кажуть, що зараз на них здійснюються якісь гоніння, утиски вони переживають! Але цих 10-20 людей служать у теплій церкві, а ми – громада, яка її будувала, на вулиці! То на кого ж насправді у нас гоніння?!» – було чути біля пеньківської церкви.  

Наступною нагодою для зустрічі і розмови пеньківчан з отцем Віталієм стали чутки, ніби в сусідньому селі Підлісному, де в нього є ще одна парафія, священик сказав прихожанам збирати гроші, щоб оформити церковну будівлю, мовляв «Пеньківську церкву я вже приватизував». Це настільки збентежило людей, що вони пішли до сільського голови вимагати, щоб організував зустріч з отцем Віталієм, бо «нас він і слухати не хоче».

На запрошення сільського голови Сергія Дозорця батюшка таки прийшов і запевнив, що ні про яку «приватизацію» він нікому нічого не говорив, то все – чутки. Тим не менш, розмова з людьми відбулася. Із записаних місцевими мешканцями фрагментів відео можна почути:  

- Чому ви поміняли замок?

- Я маю право, бо я настоятель.

- А староста хто? Йому ж громада довірила старостою бути? То Ви маєте право, а він не має? Скажіть своїм прихожанам, хай не обзивають матом людей!

- Ніхто нікого не обзиває, ви обзиваєте. Мою матушку там в інтернеті вже обізвали… Щодо прокльонів – я за всіх відповідати не можу

- Ці люди будували церкву, збирали гроші і вони мають право на цю будівлю. Чому Ви замикаєте церкву?

- Тому що я настоятель і я в «отвєтє» за це.. А ви загарбницьки хочете захопити храм…

- Якби хотіли, то зробили б це ще після перших зборів. У нас люди дуже добрі, ми ні поліції не викликали, нікого..

Зрештою, священик запевнив селян, що будівлі церкви він ніде і ніяк не оформляв та не реєстрував, а земельна ділянка, де збудовано храм – у комунальній власності села. А православні віруючі Пеньківки знову вирішили чекати. Хоча запитують: допоки?   

«До труднощів християнам не звикати… Ми зібрались, помолились, хай і не в церкві… але ж всі це відчули. Якщо будемо добре молитися – ще й церква буде. Тільки терпіння і молитва – більше ніяк», - заспокоював пеньківчан після чергової служби «під дверима» ієромонах Софроній…