Здавалося б, нічого банальнішого за «Гамлета» для театральної постановки вигадати неможливо. Ось уже кілька сотень років його постійно ставлять всі: від шкільних та аматорських театрів до найшанованіших професійних. І для кожного режисера-постановника «Гамлет» - виклик. Побачити своє, знайти невіднайдене досі, донести власне прочитання…

Який же вінницький варіант Гамлета у режисера Тараса Мазура? Ні, не харизматичний актор Максим Какарькін (його роль – вибуховий Лаерт). Гамлет Мазура – флегматик, максимально схожий на кожного з нас. Його риси можна віднайти у людях в сусідніх кріслах в театрі, в перехожих. Цю роль виконав Богдан Костюк.

Та й сама дія п’єси перенесена режисером із середньовічної Данії, з буремного князівства у своєрідний перетин темних світів Тіма Бертона та Девіда Лінча. Якби «червона кімната» з Твін Піксу існувала, то вона була б саме такою, якою зобразили її Тарас Мазур та Анна Духовична.

Сюрром та хоррором проникнуті чи не всі моменти у виставі. Офелія (Ольга Буга) на гіроскутері, який керується смарт-годинником; стіл, який перетворюється чи то у труну, чи то у весільне ложе. Інфернальні танці на ходулях і похорони Офелії, мов у «Трупі нареченої» Бертона. І все це під прекрасну та водночас моторошну музику Альфреда Шнітке.

Класичні втілення образів від «старшої школи» ще більше підкреслюють ефект постановки. Хитрий та пронирливий Полоній (Анатолій Вольський), підступний Клавдій (Григорій Сиротюк) та довірлива Гертруда (Надія Кривцун) – шекспірівські персонажі немов пройшли крізь епохи та стали провідниками у сучасних цифрових нетрях.

До речі, Гамлет, попри очікування, так і не прочитав свого всесвітньо відомого монологу… Утім, не будемо розкривати всі карти, дивіться самі.