Робота у Верховній Раді України набирає обертів. Не завжди бездоганно, не завжди швидко, але прогрес йде – країна змінюється. Помалу змінюється на краще. Змінюється на благо кожного українця. І це хороший привід задуматися про те, що українці – це не тільки та категорія, що живе в межах країни. На жаль, наших людей розкидало по світу. Такий час – і минулого вже не змінити. Але ще є можливість змінити майбутнє. Ще є мрія.
Прийшовши в Раду за списками партії «Слуга народу» можна сказати звичайним вінничанином, мене не полишає відчуття, що в Києві я категорично не хочу ставати «столичним». Дехто навіть закидає мені жартома, що мій вінницький говір не сплутаєш. А мені приємно. Тому що Вінниця була, є і буде в моєму серці. Ну, не проміняю я рідний край на столичність. Так, у Вінниці не все добре, не все так, як хотілося б, є проблеми, є недоліки – але це мала батьківщина, це місце, яке я називаю своєю домівкою. І я впевнений, що будь-який вінничанин, будучи в регіонах країни або на чужині мене зрозуміє. Зрозуміє і посміхнеться, тому що Вінниця – вона і в його серці.
Хто ми, вінничани? В першу чергу ми всі українці. Але в другу – ми вінничани. Ми ті, хто пам’ятає рідну домівку і рідну землю. Хто ні з чим не сплутає рідне небо. Кому вільно дихається лише в рідних місцях.
Нас розкидало по світу. Не можна звинувачувати людей, що вони поїхали у пошуках кращої долі. Вони мали право на гідне життя, а держава задовольнити їхні сподівання не змогла. Але не всім пощастило влаштуватися за кордоном. Ми не з чуток знаємо, що бувають випадки, коли на українському горбу іноземці намагаються зробити собі статки, тягнучи з працівників останні жили. Є й утиск і з політичних мотивів. Світ неоднорідний і суворий – це теж треба розуміти і з цим рахуватися. Але на подібне не можна закривати очі.
Я, Анатолій Драбовський, депутат Верховної Ради, делегат вінницьких виборців в українському парламенті, маю намір зробити перший крок до вирішення цієї проблеми. Офіційно повідомляю, що маю намір зосередити свою депутатську діяльність не тільки в інтересах своєї країни і свого рідного краю, не тільки в інтересах жителів Вінницької області, а й в інтересах тих вінничан, тих українців, що виїхали за кордон. Для мене вінничанин – це людина не за місцем прописки. Це той, хто вінничанин в душі і серці, від Маріуполя до Ужгорода і від Луганська до Ізмаїла. Не вважаю для себе можливим відмовити в допомозі тим, кого лихі часи закинули далеко від Батьківщини і від рідних земель. І не важливо це Камчатка, Лісабон, Бірмінгем, Торонто, Гавана, Мельбурн або Кейптаун.
Як народний обранець я входжу в міжпарламентську групу зі зв’язків із Польщею. Як депутат я маю право привертати увагу органів виконавчої влади, в першу чергу МЗС і українських посольств, що працюють під його егідою, на ті проблеми, з якими до мене звернуться вінничани, які живуть за кордоном. Час простягнути руку допомоги української держави не тільки до тих, хто живе в самій Україні. Час мислити глобально. Час бути народною владою для всіх українців, незалежно від місця їх проживання.
Дорогі земляки, закликаю вас допомогти мені в налагодженні постійного діалогу та систематизації основних проблем, з якими ви зустрічаєтеся на новому місці проживання та роботи за межами України. Переконливо прошу не соромитися через ваш новий соціальний чи економічний статус, оскільки для мене немає поділу українців на категорії. Ви поїхали, і я точно знаю, що не від хорошого життя. Українська держава не змогла дати вам повноту можливостей розвитку – це наша спільна біда. Але наше спільне завдання – не залишити вас в нових умовах. Я вірю, що ми створимо політичні та економічні передумови, коли ви не лише зможете, а й захочете повернутися назад. Я вірю, що цей момент вже не за горами. Сьогодні Україна в моїй особі робить мале – підкладає вам плече. Але від малого ми перейдемо й до великих звершень. Тому що любимо свою країну. Тому що я люблю Україну, люблю Вінницю.
Давайте не втрачати один одного. Давайте берегти в серцях любов до Вінниці. Для цього я пропоную нам з вами поміркувати над ідеєю створення об’єднання вінничан за межами України. Нехай нас усіх об’єднує любов до рідної землі, до Вінниці. Нехай Вінниця буде тим мостом, що перетне кордони, що з’єднає нас і вас. Ідею створення подібної асоціації я обговорив із деякими колегами, з деякими земляками, що виїхали з України – і всім вона припала до душі. У разі, якщо ми назбираємо певну «критичну масу» прихильників, то я готовий взяти на себе організаційні та юридичні аспекти по створенню асоціації. Нам є що робити в складі такої асоціації, я ясно бачу її повістку, я дуже чітко розумію, що це будуть не просто задушевні посиденьки, це дуже серйозна можливість не тільки вирішити проблеми українців за кордоном, а й залучити ресурси для вирішення проблем українців всередині країни. Ми ж вінничани, ми вмілі, працьовиті, ініціативні, креативні, активні, цікаві люди. Я впевнений, що серед наших земляків знайдуться і ті, хто хотів би інвестувати на батьківщині, хто замислюється над тим, як покращити життя рідного краю і ті хто хотів би простягнути руку допомоги своїм землякам, які опинилися в скрутних умовах. Прийшов час це все оформити у цивілізований спосіб і з розрізнених груп і людей зробити єдину асоціацію з самими прогресивними цілями.
Згуртуємо наші ряди і разом зробимо крок в майбутнє. Вінниця живе в нашому серці! Вінниця – назавжди!
Анатолій Драбовський, народний депутат, vinnytsia.today
