Брелочки, чарочки і пивні келихи, відкривачки для пляшок, формочки для льоду, годинники, підвіски, підставки під каблучки, самі каблучки і сережки — усе це у формі взуття збирає пенсіонерка Неля Рибак із Хмільника, що на Вінниччині. Своє незвичне хобі жінка називає філоботією — колекціонування сувенірного взуття.
Як пише «День», професійно зайнялася цим жінка почала 7 років тому. За цей час сформувала унікальну колекцію, у якій на сьогодні 6 588 експонатів з 62 країн світу. Якби не карантин, каже пані Неля, то вже б за підтримки рідних відкрила музей черевичків у рідному Хмільнику. Тоді б її колекцію мали можливість побачити всі охочі, бо має що показати і чим здивувати.
Першими були керамічні кломпи
Перший екземпляр у колекції пані Нелі з’явився у 2009 році. Брелок з керамічними черевиками — кломпами привезла подруга з Нідерландів. Наступного року вона подарувала це одну пару сувенірного взуття, але вже з Австрії. Тоді жінка особливого значення подарункам не надавала, користувалася ними як брелоками. Але у 2014 році пані Неля відпочивала на Прикарпатті і на одному з блошиних ринків містечка Городенка натрапила на тендітні порцелянові туфельки — за копійки придбала одразу 11 штук. З того часу і розпочалася її філоботія, бо усі наступні подарунки від дітей та онуків — це було сувенірне взуття: чоботи, туфлі, черевики, сандалі. Відтак більша частина її нинішньої колекції — це саме подаровані речі. Серед них і є пам’ятні — від онуків, які під час своєї весільної подорожі у кожному містечку шукали сувенірне взуття, і від чужих, але небайдужих людей, яких надихнула її колекція. До прикладу, у дворі пані Нелі стоять гранітні чоботи, з каменю, їх виготовили на одному з вінницьких кар’єрів. А черевики із шамотної глини, які прикрашають клумби, зробили місцеві майстрині.
«За освітою я педагог, понад двадцять років відпрацювала у дитсадку. Коли у 1990-х заклад зачинили, пішла на «нульову» пенсію і вирішила спробувати себе у підприємництві, зайнялася реалізацією насіння, — пригадує Неля Євгеніївна. — Це, власне, і стало поштовхом до мого хобі, бо робота дозволила часто їздити у різні міста, обмінювати досвідом з колегами з України і зарубіжжя. Якось в одну з таких поїздок у Нідерланди замість мене поїхала моя подруга Валя і у подарунок привезла мені брелок з керамічними кломпами — це тамтешнє національне взуття. Ті перші кломпики довго висіли у мене в машині, й два роки моя колекція більше не поповнювалася. Потім із чергової закордонної поїздки Валентина привезла мені сувенір із Відня — брелок для ключів вже зі шкіряними черевичками. На додачу — сувенірне порцелянове взуття почали дарувати діти. Я це розцінила як знак і вже з 2014 стала професійно займатися колекціонуванням. Нині моя домашня виставка нараховує 6550 екземплярів, які потрапили до мене з 62 країн світу».
Найменша туфелька розміром з горошину
Кожен предмет з колекції Нелі Рибак має свій «паспорт». Обліковувати експонати вона почала тоді, коли зрозуміла, що її захоплення має історичну цінність. Зізнається, що спершу обирала і купувала речі за красою, а коли копнула глибше, то дізналася, що частина з них була вироблена на заводах, яких вже й немає. Тепер у жінки посортовані матеріали мало не про кожен завод, який займався порцеляновими виробами у Нідерландах. Каже, що саме ця країна була законодавицею моди на сувенірну продукцію.
Її практику запозичила Франція, а потім і Німеччина, в останній до Другої Світової війни діяло більше 100 заводів з виробництва порцелянового посуду, зараз залишилося від сили більше 10. А серед виробників кришталю рівних не мають чехи. Та й наші заводи, якби «вижили», могли б здивувати, відзначає колекціонерка. Згадує про Коростишівський порцеляновий завод, який виготовляв порцеляновий посуді і сувенірну продукцію. У своїй колекції від цього заводу пані Неля має три скульптури на гоголівську тематику: черевички, які Вакула дарує Оксані. Такі предмети зараз хіба що у приватних колекціях зберігаються.
«Я не можу сказати, який з експонатів мій найулюбленіший, бо кожен з них має свою історію і дорогий моєму серцю, — продовжує Неля Рибак. — Найдорожчий, корона колекції, — це туфелька з венеційського скла, яку я особисто придбала у Венеції. На нього можна дивитися вічно. Розмір 20 на 20 сантиметрів — не малий. Маю оригінальне дерево з черевичками, таких екземплярів у світі небагато. Найбільш мініатюрна річ — це сережки з туфельками менше сантиметра, як горошинки. Найбільший предмет — це кросівка десь два метри довжиною. Є й ексклюзивні речі. Наприклад, черевичок із зіркою Давида, який приїхав до мене з Ізраїлю. Цей сувенір, спеціально для мене, виготовила тамтешня скульптор, адже знайти у вільному продажу сувенірне взуття мої знайомі не змогли. Подарунок виявився направду дивовижним — ніде і ні в кого такого більше немає».
Найстаршому екземпляру – майже два сторіччя
Для того, щоб розвиватися і розумітися на філоботії, жінка читає багато спеціалізованої літератури. Більшість з каталогів англійською мовою, тому користується автоматичними перекладачами, або ж звертається по допомогу до дітей й онуків. Власне, вони всіляко підтримують захоплення своєї матері-бабусі. Зареєстрували її на зарубіжних аукціонах, у спільнотах колекціонерів, що дозволяє жінці активніше відшуковувати та замовляти нові екземпляри до своєї колекції. Зізнається, що велике розчарування відчуває, коли приходить замовлення із пошкодженням. А радості додає, якщо продана нею річ доходить до одержувача цілою і викликає задоволення.
«Якщо маю дві однакові, то намагаюся з кимось помінятися чи продати і купити щось інше, але рівнозначне. Іноді вдається відшукати раритетні речі, які люди виставляють на продаж за безцінь, не розуміючи, що цей предмет виготовлений на заводі, якого вже немає, при чому невеликою партією, тобто по світі може бути лише кілька подібних речей, — відзначає жінка. — Так, до моєї колегії потрапив сувенірний черевик, якому вже понад 180 років. Щоправда, я придбала його, бо, побачивши, «відчула породу». А згодом, гортаючи каталог, зрозуміла, що черевик з німецької порцеляни, яку більше не виготовляють».
У мріях — поповнити колекцію французької порцеляни у техніці гільош — неймовірно красиві речі, і кілька речей з чеського кришталю. Знаєте, колекціонер може зекономити на їжі чи побуті, але якщо є річ, яка йому припала до душі, то тут інакшого виходу немає — треба брати. Сучасні колекціонери економлять на всьому, аби придбати шедевр. Хоча це предмет виключно для душі. Не лише вигляд, а й запах старовинних речей та творів мистецтва діє, мов наркотик. Омріяні шедеври приходять уві сні».
Майбутній музей
Зараз Неля Євгенівна поправляється після операції на серці. Через пандемію майже нікуди з дому не виходить, але планів щодо відкриття музею для своєї колекції не полишає. Каже, що вже надто тісно її туфелькам у хаті, вони давно просяться у місто, щоб якомога більше людей могли їх побачити і подивуватися. Жінка переконана, що її колекція стане однією з туристичних принад Хмільника. Щороку місто-курорт відвідують тисячі відвідувачів, які приїздять на лікування з різних міст України. Музей сувенірних черевичків має усі шанси стати улюбленою локацією для мешканців і гостей міста.
«Приміщення під музей вже майже готове, залишилося стелю натягнути і декор зробити. Про все подбав старший зять. Але оскільки ще карантин і я не зовсім на ходу, то діти не поспішають завершити всі роботи, бо хто ж екскурсії буде проводити. У мене три посади має бути — власниця колекції, директорка і господиня, — сміючись, зауважує Неля Євгенівна. — Якби не моя родина, бо моя мрія про музей не здійснилася б. Усі підтримують — і чоловік, і доньки, і зяті, і онуки. А найбільше на швидке одужання надихає дворічна правнучка Мирослава. Їй у спадок я передам свою колекцію. Маю надію, вона продовжить мою справу і кожен новий експонат приноситиме їй таке ж задоволення, як і мені зараз».
На завершення, так би мовити, офіційної розмови Неля Євгенівна висловила побажання, яке не можу не процитувати: «Кожен інтелігент для свого особистісного розвитку (навіть на пенсії) потребує особливого продукту. Я свій знайшла, чого і вам бажаю!».
