74-річний вінничанин Володимир Ратніков – тотально незряча людина, член обласної організації Українського товариства сліпих. Водночас він вже десятки років успішно викладає філософію у Вінницькому національному технічному університеті.
Володимир Ратніков є професором кафедри філософії і гуманітарних наук ВНТУ. Він народився і закінчив педінститут у містечку Новозибкові Брянської області РФ. Опанував фах фізика-теоретика. В.Ратніков поступив в аспірантуру вже за іншою спеціалізацією, до Київського інституту філософії Академії наук України.
Після його закінчення у 1979 року почав працювати у Вінницькому політехнічному інституті. За виключенням чотирирічної перерви (пов’язаною із роботою у Вінницькому педінституті) працював у ВНТУ із того часу до сьогодні. Викладає не лише звичайний курс філософії, але й спецкурс для студентів «Філософія науки і техніки» та спецкурс для аспірантів «Етика і раціональність в науковому дослідженні».
«Із 2017 року я вже тотально незрячий. До цього частково мав зір. Коли я бачив, навіть писав формули із теоретичної фізики на дошці. Коли зір майже зник, вже викладав філософію, де особливо нічого писати не треба. Навчання переважно відбувається у усній формі», — розповів він.
Спочатку Володимир Ратніков працював без помічника. Згодом він дізнався, що в рамках законодавства професор може мати оплачуваного помічника. Після тривалої боротьби за це право така конче необхідна людина у 2006 році була призначена. Нині цю функцію гарно виконує лаборант Дмитро Лєбєдєв.
«Він доставляє мене до університету і додому. Переважна частина занять у ВНТУ відбувається онлайн, і помічник обслуговує цю систему. Також Дмитро Лєбєдєв готує мені інформацію для лекцій — у пошуковій системі або за необхідності в бібліотеці», — розповів професор.
Студенти спочатку дещо шумлять на лекціях, коли бачать незрячого викладача. Інколи доводиться їх заспокоювати. Хоча з часом все входить у нормальні рамки. А ось зі списуванням проблем немає. Професор дає такі завдання, які списати напряму практично неможливо, треба все одно думати головою. Запитання бувають різними — як у письмовій формі, так і в усній.
«Уходити з роботи в найближчий час не збираюся. Поки мені цікаво, буду викладати. Взагалі нинішні студенти більш допитливі і виховані у порівнянні зі студентами часів СРСР. Тоді працювати із ними було менш цікаво», — наголошує Володимир Ратніков. Володимир Сазонович мешкає із дружиною-пенсіонеркою Дар’єю. Донька Олена – кандидат філософських наук. Разом із десятирічною онучкою Ладою вона через війну виїхала до Англії.
Пресцентр Вінницької обласної організації УТОС