Науковці з Вінницького обласного краєзнавчого музею зазначають, що спочатку свято Купала вважали одним із головних свят у слов‘ян. З приходом християнства магічний зміст було втрачено, а свято перетворилось в розвагу для молоді.

Нічних клубів в давнину не було, та й з навчальними закладами не дуже склалось. Фліртувати же на полі, під час роботи, напевне, було не кращою ідеєю. Тож для того, аби молоді люди могли познайомитись та ближче пізнати один одного їм влаштовували такий собі «квест» посеред літа - змушували шукати цвіт папороті, співати, жартувати та стрибати через вогнище. Саме так, можна розповісти сучасним молодим людям про традиційні обряди на Івана Купала.

Як світкували Купала на Поділлі? Перш за все виготовляли спеціальні атрибути. Хлопці рубали деревце чи гілку верби, а дівчата  її прикрашали. Таке деревце називали «Купало» або «Гільце».

Навколо «Купала» водили хороводи, співали обрядові пісні. У тематиці пісень переважали мотиви кохання, сватання і майбутнього шлюбу. Характерним моментом купальського ритуалу було ігрове суперництво між дівчатами і парубками; жартівливі, дошкульні переспіви.

Палили вогнища і стрибали через них. У давнину купальському вогню, воді приписували очисну і родючу силу. Наші предки вірили, що стрибаючи через багаття, можна позбутися хвороб, злих чарів і безплідності. Закохана пара, яка успішно перестрибувала через багаття, мала одружитися і щасливо прожити разом усе життя.

Шукали «цвіт папороті». Вірили, що той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову звірів і птахів, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, знаходити заховані в землю скарби тощо.

Ілюструє публікацію триптих Л. Панкоші «Купала». 2000 р. Скло, гуаш, туш