У фондах Вінницького краєзнавчого музею зберігається колекція ритуальних дерев’яних форм для приготування печива, яка не має аналогів у світі. Їх використовували на Поділлі на юдейське весняне свято Пурім. Сьогодні навіть складно знайти майстрів, які пам’ятають справжній рецепт того печива…

«Це унікальна збірка столітніх раритетів. Скільки я читала, скільки досліджувала — рівнозначних їй немає в світі», — розповідає газеті «День» старша наукова співробітниця Вінницького обласного краєзнавчого музею Алла Ліпська.

Все своє життя науковиця вивчає сакральне мистецтво Поділля, де свого часу було чимало пам’яток саме єврейської громади. Жінка розповідає, що над створенням колекції юдаїки багато працював у 1920-х роках один із засновників музею Густав Брілінг. Завдяки йому в фондах закладу по цей день зберігається надзвичайно цінна срібна корона на Тору (Кетер-Тора) початку ХХ ст.

Характерними для релігійного вжитку є оксамитовий чохол на Тору (Тора-мантл) ХІХ ст. та дві указки — яди (металева європейського виробництва ХVІІІ ст. і дерев’яна ХІХ ст. місцевого походження).

Однак перлиною збірки юдаїки Алла Ліпська називає саме ритуальні дерев’яні форми ХІХ століття. Їх використовували для виготовлення печива на юдейське весняне свято Пурім. А створювали майстри Східного Поділля, що помітно за орнаментами та трендами того часу.

«На сьогодні в колекції нашого краєзнавчого музею зберігається 192 форми з колекції Густава Брілінга. Вони дивом пережили Другу світову війну. Тоді дуже багато експонатів вивезли з музею, а формочки, які зберігалися на горищі десь у ящику, очевидно, не помітили, — розповідає Алла Ліпська. — Загалом, за словами сина Густава Брілінга Георгія, його батько зібрав 392 дерев’яні форми.

Він їздив по єврейських містечках і селах, збирав найбільш цікаві екземпляри з погляду мистецтва і виконання. Кожна формочка має підпис: де і коли знайдена, звідки походить. Його син Георгій казав, що найбільша частина колекції була зібрана в Липовецькому районі. Досліджуючи їх, можна припустити, що колекції вже сто років.

Відомо, що Брілінг листувався з директором майбутнього єврейського музею в Одесі. І десь 1928 року мав доставити туди, але в той час усе національне масове знищували. Тому він зробив фото колекції, задокументував, а потім, очевидно, вирішив, що надійніше буде залишити раритети у Вінниці. І не помилився, бо окремі предмети в досить гарному стані, деякі, щоправда, потребують реставрації».

«Трикутні, як вуха Амона, округлі та в формі краплі»

За словами Алли Ліпської, ці формочки були призначені для виготовлення печива на весняне свято Пурім. За легендою, в 5 столітті до нашої ери в Персії царював Ксеркс. Через непорозуміння з дружиною цар за однією з версій її вигнав, за іншою — вбив.

Відтак володар держави вирішив оголосити конкурс красунь. У ньому перемогла єврейка Есфір (Естер). Вона була сиротою, але, за однією з легенд, її взяв до свого палацу дядько Мордахей. А в Ксеркса був близький друг, царедворець Амон, або як іще його називали Гамон. І всі його боялися, вдавали, що люблять і шанують, та лише Мордахей до нього ставився без пієтету й особливої любові не виказував. Тому Амон вирішив його за це покарати — знищити. Царедворець сидів у саду і кидав пур, тобто жереб, вигадуючи, як розправитися з Мордахеєм. Він надумав зрізати йому вуха і повісити. А заодно розправитися з усіма євреями.

Про це дізналася Есфір. Був прийом у царя. А в той час жінки не мали права заходити, але вона вирішила врятувати свій народ. Жінка порушила правила, прийшла та розповіла про все царю, де від хвилювання знепритомніла. Цар пожалів свою молоду і вродливу дружину, врятувавши євреїв, її родичів. А Амона (Гамона) покарав — відрізав йому вуха і повісив. Відтоді євреї всього світу святкують таке свято — Пурім. Це день порятунку від фізичного знищення.

«До слова, українська поговірка «Бити, як Гамана» — це теж відголосок із тієї історії, що перейшов у наш фольклор, — продовжує Алла Ліпська. — Взагалі весняне свято Пурім досить веселе. В цей день можна те, чого не можна в інші дні. Це єдиний день у році, коли єврею не просто дозволяється, але навіть і пропонується випити надміру. І дійсно, вино ллється в Пурім рікою. А зі страв прийнято подавати печиво — гоменташ, або озней гаман, — «вуха Амона» — випічка трикутної форми, з маково-медовою начинкою. Але презентовані формочки — це точно для іншого печива. Якщо ви подивитесь, то побачите, що вони бувають різної форми: і трикутні, як вуха Амона, і великої округлої форми, й у формі краплі тощо. Тобто призначалися не для гоменташ, радше це були пряники.

Одна вже дуже літня жінка розповідала мені, що пам’ятає, як її мама за допомогою цих формочок робила печиво на Пурім. Казала, що воно було дуже смачне, але як саме робилося, — не пригадує... Цікава розповідь щодо цього зафіксована в спогадах одного з євреїв із Теплицького району. Він пригадував, що коли його мама робила це печиво, вона не допускала дітей до кухні. А потім, наступного дня, це печиво давали дітям, щоб вони розносили його своїм родичам, — як бачите, це трохи перегукується з нашими (різдвяними. — Авт.) традиціями.

Він каже, що іноді навіть отримував «чайові» за те, що приносив печиво, часом за нього не давали нічого. А деколи, поки доходив до знайомих і родичів, то половину з’їдав, бо дуже смачним було. Та, на жаль, культура їх приготування не зберіглася. Можна лише припускати, що тісто було тонким, бо випікали його безпосередньо на формах — на окремих помітні сліди від сажі, є й такі, що обгоріли».

«Важко оцінити ринкову вартість. Щось подібне є у приватній колекції в Нью-Йорку»

Не менш цікаві формочки для випікання і з мистецького погляду. На них помітна гетерогенна орнаментика — і рослинна, і геометрична. Є моменти, які перегукуються з суто подільськими символами. Наприклад, дерево життя — вазонний тип, який властивий для подільських килимів та рушників, часто зустрічається на писанках і витинанках. Алла Ліпська відзначає, що таким чином єврейська громада також маркувала свою приналежність до цієї території. Адже дерево життя зустрічається в єврейській кераміці, культових речах і навіть на мацевах — надгробних пам’ятках.

«Зараз важко стверджувати, хто виготовляв ці форми для випікання печива. Але за прикладом мацев-надгробників над ними, очевидно, працювали ремісники. Слід сказати, що на Поділлі свого часу діяла досить потужна школа каменярів, де працювали й українці. Крім того, в Україні було багато майстрів, які робили дощечки — форми для виготовлення медяників у різних регіонах. Можливо, що євреї замовляли їх в українських майстрів, а може, й робили самі, бо на Поділлі було багато євреїв-ремісників, — ділиться припущеннями Алла Ліпська. — На сьогодні ці речі мають особливу мистецьку цінність.

На них зображені геометричні та рослинні орнаменти, є й елементи єврейського бестіарію (живих і вигаданих тварин. — Авт.). Рівень різьблення на цих формочках дуже різний: є роботи високого рівня з мініатюрними елементами, є двосторонні, тобто орнамент із обох боків, є дуже вишукані зображення, але зустрічаються й учнівські роботи. Більшість з них виготовлені з липи. Зараз важко оцінити їхню ринкову вартість: для мене — вони безцінні».

Вона пригадує, як у 1990-х роках вперше виступала перед євреями і показувала їм ці унікальні речі.

«Одна з громадських діячок єврейського руху попросила зробити копію формочок і намагалася потім відтворити це печиво на кондитерській фабриці, - зазначає науковиця. - Але спроба не вдалася. Можливо, хтось прочитає цю публікацію і відгукнеться, згадає, поділиться. Коли я була на єврейській конференції в Києві, один іноземець, якому я показувала світлини нашої колекції, сказав, що він щось подібне бачив у Нью-Йорку, в свого приятеля.

Та скільки я перешукала в різних джерелах — нічого, крім нашої інформації, не знайшла. Зараз маю в планах, якщо карантин не зашкодить, зробити каталог зображень цих формочок. Можливо, знайдеться реставратор, який приведе їх у порядок, чи меценат, яких подбає про їхнє збереження».

«Чимало цих пам’яток єврейської культури перебувають на межі знищення»

На сьогодні єврейська культура Вінниці та Вінниччини майже втрачена. Її Алла Ліпська в одній зі своїх праць назвала «Вінницькою Атлантидою». Від колишнього єврейського кварталу — Єрусалимка, що у Вінниці, залишилася хіба що назва. Хоча свого часу він не раз потрапляв у кінофільми через свій колорит.

За словами дослідниці, єврейський квартал у місті над Бугом почав формуватися в ХVІІІ столітті та складався з кількох частин. Нижня — біля самої річки Південний Буг і мала дві площі — одна дерев’яна (дров’яні склади), інша — м’ясна. Середня частина — базарна площа (нинішній кінотеатр «Росія»). Верхня Єрусалимка традиційно заселялася заможними верствами єврейського населення, де будинки частіше будували з цегли. Ще в 1920—30-х рр. навіть вивіски на офіційних установах були двомовні (хоча це безпосередній центр міста), а в судах засідання велося на ідиш.

«Для збереження єврейської культури у Вінниці багато зробив перший директор Вінницького краєзнавчого музею Густав Брілінг, хоча сам був німцем за походженням, — наголошує науковиця. — Із 20 — 30-х років ХХ століття зберігається в фондах краєзнавчого музею Кетер-Тора — корона на Тору. Триярусна, завершена розкритим плодом гранату, де виділені 613 зернят, як символ єврейських священних заповітів, з написами на івриті, де зазначено, хто дав гроші на виготовлення цієї корони — громада «Вечно горящей свечи», початок ХХ ст. Цікавим предметом, який віддзеркалює релігійний побут та рівень ремісників подолян, є рука для уваги (яд) з колекції музею. Її використовували під час служби, коли в храмі стояв галас. Тоді брали цей яд та били по столу чи катедрі, іноді, щоб привернути увагу піднімали догори. На ній є дата виготовлення — 1898 рік. Загалом колекція юдаїки унікальна. Це речі, які дивом дійшли до наших днів, і тепер наше завдання зберегти для майбутніх поколінь».

Наприкінці 1990-х років працівники музею та представники єврейських громад Вінниччини провели кілька спільних пошукових експедицій містечками Поділля. Вони допомогли поповнити музейні фонди, а також відфотографувати чимало єврейських цвинтарів області. Ці матеріали неодноразово демонструвалися на загальноукраїнських, міжнародних конференціях та друкувалися в наукових збірках. Зараз чимало цих пам’яток єврейської культури перебувають на межі знищення.