У вежі Артинова відкрилася виставка «Європейська площа: простір (не)пам’яті» про історію вінницького Меморіалу Слави, про тих, хто був там похований і перепохований, і про чинники, які вплинули на зміни простору, який первинно задумувався як центр міської рекреації.
Виставку «Європейська площа: простір (не)пам’яті» Музей Вінниці презентував у рамках Днів європейської спадщини, що тривають у Вінниці з 15 до 25 вересня. На ній ідеться про трансформації простору у середмісті, який нині вважають «серцем Вінниці». Мета творців виставки – розкрити мовою документів, світлин та картографічних матеріалів правду про місце пам’яті, яке ніколи не було пов’язане виключно з подіями Другої світової війни.
Експозицію про це у вигляді трьох великих стендів розмістили на першому поверсі вежі Артинова, переданої у 2020 році на баланс тоді ще Центру історії Вінниці (нині це колектив новоствореного Музею Вінниці). Вони розповідають про історію скверу на Європейській площі починаючи з XIX століття, коли вона була ще межею міста, і де згодом графи Ґрохольські заклали міський сад (або ж тодішньою термінологією “бульвар”); про історію узурпації міського простору більшовиками, які у самому серці міста почали ховати загиблих «борців за владу рад» (зокрема, чекістів і китайських найманців); про візуальну трансформацію цього місця з 1920-х років до наших днів.
Директор Музею Вінниці Олександр Федоришен в рамках відкриття виставки зазначив, що такий спосіб поховань не практикували ані православна, ані католицька, ані єврейська громади, які впродовж багатьох століть мали свої цвинтарі на околицях тодішньої Вінниці.
«Чому це місце пам’яті і непам’яті водночас? Бо меморіал, створений у 1920-х роках і розширений впродовж наступних десятиліть, криє в собі значно більше сенсів і смислів, ніж поверхневий контекст сприйняття цієї локації як зони пам’яті про Другу світову війну. Вперше індивідуальні та колективні поховання, пов’язані з Другою світовою, потрапили сюди аж в 1958 році. І у цьому виставковому проєкті ми поетапно розкриваємо цю хронологію», – зазначив Олександр Федоришен.
Загалом в зоні меморіалу поховано (а здебільшого – перепоховано) приблизно 150 людей: від тих, хто брав участь в захопленні Вінниці і боровся проти Української Народної Республіки, до вінницьких підпільників у роки Другої світової (наприклад, Ляля Ратушна і Юрій Курій). Заступник директора Музею Вінниці та співавтор виставки Сергій Гула наголосив, що поховання настільки хаотичні, що у процесі трансформацій навіть була втрачена могила головного чекіста Вінниці Михайла Максимовича, який був фактичним організатором червоного терору у місті з масовими арештами, катуванням й розстрілами в потилицю із зав’язаними руками. Також, зі слів науковця, своєму перепохованню на цьому місці точно здивувався би Петро Запорожець, соратник Лєніна, який помер ще в 1905 році.
Виставка «Європейська площа: простір (не)пам’яті» доповнена підсвіченими макетами монументів, які в різний час були стрижнями цього простору: колона, встановлена на честь борців за владу рад на Вінниччині (1921-1975, нині переосмислена як колона Магдебурзького права), солдат зі знаменом, схилений у жалобі (1958-1975) і три солдати (1977-2022). Остання композиція була демонтована у травні цього року як відповідь на запит громади позбутися символів російської пропаганди, використовуваних для виправдання повномасштабної воєнної агресії проти України.
Виставка буде доступна для безкоштовного відвідування у вежі Артинова починаючи з 26 вересня, з понеділка по п’ятницю між 12:00 і 18:00. Для ширшого ознайомлення з контекстом теми можна переглянути відео на ютуб-каналі Музею Вінниці.
