Доземний уклін та вічна шана Захисникам! Щирі співчуття родині та близьким!
Сергій Павлович Яцук (позивний «Сірий») добровільно долучився до лав українських оборонців у лютому 2022 року. Спочатку тривалий час захищав небо над Вінниччиною у складі Повітряних сил, а згодом продовжив службу в 5-й окремій важкій механізованій бригаді.
Бойове хрещення стрілець отримав під Кураховим. Навіть після поранення він залишився у строю. За вагомий особистий внесок у захист держави та високий професіоналізм командування частини нагородило військовослужбовця грамотами.
Свій останній бій Сергій прийняв 18 січня 2025 року поблизу села Шевченко Волноваського району Донецької області.
Йому назавжди залишився 41 рік.
Рідні розповідають, що після початку повномасштабного вторгнення Сергій не вагався ні хвилини. Разом з іншими добровольцями він стояв у чергах до військкомату, а вже за три дні був мобілізований.
«Навіть на війні Сергій залишався людиною, яка не боїться труднощів і завжди прагне розвитку. Він наполегливо опановував нові знання та навички, адже був переконаний, що вирішальними у цій битві є передові технології. Відтак невдовзі навчився ще й працювати з ПЗРК, – розповідає дружина полеглого воїна Оксана. – Здавалося, його ніщо не здатне зупинити… Після сповіщення, що Сергій зник безвісти, ми довго жили надією. Проте дива не сталося…»
Сергій Яцук народився у Вінниці 21 березня 1983 року. Його мама сама виховувала двох дітей — Сергія та його сестру. Після закінчення загальноосвітньої середньої школи №27 хлопець вирішив здобути професію, щоб підтримати родину. Він вступив до Вінницького політехнічного технікуму, де опановував економічну спеціальність.
Ще під час навчання Сергій зустрів свою майбутню дружину. Разом вони створили сім’ю, у якій народилися двоє дітей — син і донька.
Щоб забезпечити родину, Сергій працював у різних сферах та прагнув професійно розвиватися. Розпочав трудовий шлях на кондитерській фабриці, а згодом працював у логістичній та торговельній сферах.
«Його дуже поважали колеги та цінували друзі, – ділиться дружина полеглого Героя. – Раннє батьківство лише загартувало Сергія. Він побудував будинок, посадив дерево та власним прикладом виховував дітей. Чоловік багато читав, знався на історії, а у спорті захоплювався плаванням, бойовими мистецтвами й настільним тенісом. Йому було цікаво спробувати себе в усьому та дізнатися якомога більше. Постійний рух уперед був стимулом його життя, а головною метою завжди залишалося благополуччя родини та щасливе майбутнє України».
Церемонія прощання із Сергієм Яцуком:
- о 9:00 за адресою: вул. Л. Лук’яненка, 58
- о 10:00 — за адресою: вул. Барвиста, 14.
Поминальну панахиду за Захисником відслужать у Спасо-Преображенському кафедральному соборі. Початок об 11:15.
Поховають воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Початок о 12:15.
Руслан Володимирович Кропивлянський (позивний «Кропива») став до лав Збройних Сил України наприкінці 2022 року. Спочатку воював у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, а згодом долучився до 141-ї окремої механізованої бригади.
Як солдат-кулеметник Руслан разом із побратимами стримував ворога під Бахмутом та Лиманом. Також виконував бойові завдання у складі мобільної вогневої групи на Дніпропетровщині.
За час служби Захисник тричі зазнавав поранень. Після кожної реабілітації він повертався до побратимів і продовжував виконувати бойові завдання.
Життя воїна обірвалося 8 серпня 2026 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу села Добровілля Синельниківського району. Руслану було 48 років.
На Захисника з війни чекали донька, батьки та брат.
«Руслан мало розповідав про війну – хотів уберегти нас від хвилювань, – ділиться брат полеглого воїна Артем. – Врізався в пам’ять лише один із його спогадів. Під Бахмутом брат під вогнем брав участь в евакуації з поля бою чотирьох своїх поранених побратимів, трьом із яких це врятувало життя…»
Руслан Кропивлянський народився у Вінниці 25 липня 1978 року. Базову освіту здобув у місцевій школі №35, а професію столяра опанував у Вінницькому професійно-технічному училищі №3. Згодом закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу.
У різні роки Руслан працював у Будівельно-монтажному управлінні №2 ПрАТ «Укргазбуд», ДП ВСП «Стальконструкція» №126, КУП «ЕкоВін». Останнім місцем його роботи у цивільному житті був завод «Маяк».
«Руслан був надзвичайно добрим та нікому не відмовляв у допомозі, – каже Артем. – Він із великою ніжністю ставився до тварин – у його телефоні навіть на передовій зберігалася ціла колекція фото з хвостатими улюбленцями. У людях брат понад усе поважав чесність, щирість і порядність. Якщо вважав когось справжнім другом, то залишався вірним йому на все життя. Руслан ніколи не відступав від своїх принципів і завжди дотримувався високих моральних цінностей…»
Церемонія прощання з Русланом Кропивлянським
- о 13:00 за адресою: вул. Батозька, 12 (Ритуальна служба «Реквієм»).
- о 14:30 чин прощання продовжиться у Спасо-Преображенському кафедральному соборі.
Поховають воїна о 15:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Доземний уклін та вічна шана Захисникам! Щирі співчуття родині та близьким!
