Через окупацію рідного селища на Луганщині чоловік був змушений залишити свій дім і почати все спочатку на Вінниччині...
Війна змусила 29-річного Романа Лозового залишити рідне Троїцьке на Луганщині, однак не змусила відмовитися від справи, якій він присвятив себе
Як розповідають у ДСНС Вінницької області, після окупації рідного краю чоловік разом із родиною та колегами переїхав на Вінниччину, де і продовжив працювати рятувальником.
За освітою Роман викладач професійної освіти з транспорту. Однак працювати за спеціальністю не став. Свого часу прислухався до поради однокласника, який саме закінчував профільний виш ДСНС, і вирішив спробувати себе у професії рятувальника.
Так у його житті з’явилася служба.
У його родині до цього ніхто не був пов’язаний із рятувальною справою чи військовою службою. Проте згодом Роман зрозумів, що це саме те місце, де він має бути.
Для мене рятувальник це людина, яка готова ризикувати власним життям заради іншого. Якщо ти здатен на самопожертву і не проходиш повз чужу біду, ти на своєму місці, – говорить Роман.
Нині чоловік служить у 3-й державній пожежно-рятувальній частині. Каже, що після вимушеного переїзду на Вінниччину колектив став для нього другою родиною. Особливо цінною, за словами Романа, була підтримка колег у період, коли довелося залишити дім та фактично починати життя заново.
Коли залишаєш дім і починаєш життя практично з нуля, дуже важливо знати, що поруч є люди, на яких можеш покластися. Тут я це відчув, – зізнається надзвичайник.
А ще у Романа є справа, яка допомагає відновлювати сили після непростих буднів. І, як не дивно, вона теж пов’язана з турботою та відповідальністю.
Роман займається бджільництвом.
Це хобі для нього є родинною справою. Захоплення передалося від дідуся до батька, а потім – до самого Романа. Тож після напружених робочих буднів він повертається до пасіки, де панує зовсім інший ритм життя.
Бджоли дуже добре вчать терпінню. Біля них ти зовсім по-іншому відчуваєш час. І, мабуть, після всього, що доводиться бачити на службі, саме цього спокою мені й хочеться, – каже Роман.
Роман втратив дім, але не втратив себе. Він змінив Луганщину на Вінниччину, однак продовжує робити те, що свідомо обрав багато років тому – виїжджати на допомогу, рятувати людей та підтримувати тих, хто опинився у біді.
Бо дім це не лише місце, де ти народився. Це також люди, які залишаються поруч, колектив, що стає родиною, і справа, якій залишаєшся вірним навіть тоді, коли життя змушує починати все спочатку.
