Сьогодні у ЗМІ та на офіційних владних порталах Тюменського «району» рашки з’явився черговий некролог за черговим солдатом «великай, магучей и нипадибимай», який знайшов собі могилу на українській землі. І сам факт загибелі такого собі місцевого молодшого сержанта Віктора досить банальний… Якби не обставини смерті!

Бо навіть місцеві пропагандисти, лиючи лицемірні крокодилячі сльози за своїм бійцівським собакою, якого кинули до України із єдиною командою «вбивати» та сумлінно виводячи на екрані комп'ютера чергові псевдопафосні рядки, не змогли оминути факт того, що молодший сержант загинув під час наведення понтонної переправи, потрапивши під дуже точний та нищівний вогонь українських захисників…

Звісно, молодший сержант Віктор не міг загинути інакше, як пораненим рятувати свого командира полку під обстрілом. І навіть ці псевдоскорботні рядки із численними граматичними та синтаксичними помилками, насправді, лише підтверджують високий професіоналізм та майстерність українських воїнів та доволі примітивну тактику дій расєйского «войска» за принципом «бабы еще нарожают»… І, звісно, факт великих втрат окупантів, зокрема серед офіцерського складу.

Точне місце загибелі молодшого сержанта Віктора у некролозі не вказано. Але із наявних деталей можна припустити, що це Білогорівка або «Луганська Чорнобаївка»?

Саме те місце, де численні спроби росіян форсувати річку Сіверський Донець та влаштувати переможний наступ на Северодонецьк закінчились їхнім нищівним розгромом із десятками спалених, потрощених, пошкоджених, втоплених та кинутих напризволяще танків, БТРів, БМП, вантажівок та іншої техніки…

Та сотнями кілограмів «гарматного м’яса», яким й досі всіяна та місцевість… А ще дно та береги річки… Бо навіть на відео тих боїв чітко видно, як деякі «асвабадители» намагаються за всяку ціну втекти з «плацдарму смерті» навіть й вплав… Або стрибають у річку з пошкоджених бойових машин…

І хоч військова частина, де служив цей молодший сержант, теж точно не вказана, можна припустити, що це підрозділ 12-ї окремої гвардійської інженерної Кенігсберзько-Городокської Червонопрапорної бригади. Ця елітна частина рашки є досить таки «публічною». Про неї є досить багато матеріалів у відкритому доступі.

Ця частина вже неодноразово «світилась» у російській інтервенції до України. І навіть втратила в боях почергово відразу двох своїх командирів! У березні - бравого полковника Сергія Порохню. А 11 травня саме під Білогорівкою – не менш бравого полковника Дениса Козлова, який, за даними місцевих ЗМІ, «доблесно» загинув саме під час наведення понтонної переправи… Інформація про це теж є у відкритих джерелах.

Тож чекаємо на нові некрологи?

Підготував Анатолій Мельник