Завжди необхідно пам’ятати та підтримувати героїв, що власноруч, своєю волею відстоюють цілісність України. Сила в єдності. Один з цих героїв, боєць 59-ої окремої гайсинської мотопіхотної бригади з позивним «Артік», розповідає про прості, але написані кров’ю істини війни на Сході.

- Розкажіть про свій перший досвід на строковій службі.

- Спочатку нас навчили стелити ліжко. Привчали порядку, дисципліні – навіть незначущі на перший погляд речі відіграють важливу роль. Потім почалась стройова підготовка, а через деякий час вже довірили збирати-розбирати зброю, спочатку маєш навчитися її чистити. Проводили по пів дня на плацу. В шість ранку підйом, в 6.05 потрібно бути на плацу: за п’ять хвилин ти маєш застелити ліжко, одягнутись і вибігти, стати у стрій та чекати на командира, який може запізнюватись. Літо, шість ранку, прохолодно стояти з голим торсом, тому чекаєш на командира, щоб дали вказівку розпочати фізичні вправи – прогрітись. З шостої до сьомої ранку зарядка, турніки, біг, потім прибираємо казарму. Чим швидше прибереш, тим швидше підеш митися. Привів себе в порядок, чистиш бляху, бєрци, іноді треба й відпрасувати одяг. А о восьмій йдемо снідати. Після їдальні розподіляють по нарядам, видають зброю. Все відбувається з похвилинною точністю.

- А якщо хтось запізнився?

- Це зальот. Зазвичай всіх примушують виконувати додаткові фізичні вправи. Привчають до відповідальності перед колективом.

- Відносини у колективі були сприятливі?

- Так. Але не люблять «тормозів». В армії все по розпорядку, тому треба бути системною людиною. Рік, протягом якого відбуваєш службу, ти сам собі не належиш, з цим потрібно змиритись. В першу чергу армія – це дисципліна. В нарядах питають обов’язки й доки все не вивчиш, не розповіси, не дадуть спати. В наряді такий режим: дві години на посту, дві - «бодряк» та дві - спиш. Так двічі за зміну. За, фактично, півтори години сну неможливо виспатись.

- Яка була перша реакція на події на Сході?

- Мене вразила несправедливість, з якою потрібно боротись не тільки на Сході, але й в Україні. ЗМІ зазвичай перекручують факти, спотворюють істину. Потрібно не просто перемогти ворога, а навести лад в Україні. До нас на позиції приїзжав командир та виражав невдоволення замість того, щоб привезти продовольство або підтримати словами. Вище начальство, в основному, керується політичними мотивами, аніж дотримується стратегії воєнних дій. Політика направлена на відтягування часу.

- Тобто мінські угоди, наради лідерів та переговори грають відволікаючу роль?

- Так, це замилювання очей. Цим вони спеціально тягнуть час.

- З обох сторін?

- В основному, зі сторони України. Ворог робить, що йому «вздумається». В них артилерія стоїть на передовій, чутно, як танки заводились та прогрівались. А наша артилерія за мінськими домовленостями стоїть на відстані п’ятдесяти кілометрів. На наші позиції прилітали сто двадцятого калібру снаряди – це була важка артилерія, яку ворог не відвів за домовленостями. Повинно бути все навпаки – ми повинні захищатись й не прибирати з передової зброю. Бо кожен день хлопців «ложать» з артилерії, а ми не маємо права відповісти. На передовій гинуть, а на мирній частині України «мутять» справи.

- Є враження, ніби існує деяка «ізоляція» мирної частини від зони АТО, ніби інших не турбує ситуація на Сході, окрім простих солдат.

- Немовби стадо баранів – приїхали на позиції, потім на зміну приїжджають інші. Прикро, бо стоїш на позиції та не дозволяють займати нові позиції та відвойовувати територію.

- Як Вас забирали на службу в зону АТО?

- Я попав у четверту хвилю, батьки були проти, хвилювались… Батько казав сидіти вдома та не виходити. Я відповів, що ховатись не буду. Це було у лютому, прибирали сніг з подвір’я з батьком. Приїхало авто з військкомату – привезли повістку. На наступний день був у військкоматі, потім погнали нас у поліклініку. Забавно, бо пройшов медогляд за годину, тоді як в іншій ситуації проходив би кілька днів. Ніхто, по суті, не перевіряв нічого – проштампували, попідписували…

Потім сказали, мовби ніхто нас не забере на передову, просто запишуть, що ми є в резерві. А насправді, через день нас вже забрали. Обманом беруть. Після служби я розмовляв з цими працівниками військкомату, вони відповіли, що їм начальство наказало «обманювати».

По суті, мобілізації були неправомірні. Дванадцятого лютого забрали в Рівне на полігон, до восьмого березня я був там. Восьмого березня нас привезли в Вінницьку область, в Гайсин, визначили в мотопіхотну бригаду.

В Гайсині приблизно місяць комплектували бригаду. Після Гайсину перевезли на херсонський полігон, потім – на миколаївський (у Широкий Лан). Я думав, навіщо потрібно возити по полігонах, але потім цей досвід виявився дуже цінним під час воєнних дій. Після Широкого Лану нас на поїзді відправили на третю лінію під Донецьк. Третя лінія знаходиться приблизно в п’ятдесяти кілометрах від передової. Через пару тижнів нас перевезли у Луганську область - в Попасну, поблизу від Золотого та Троїцького. В нашій роті розвідки нараховувалося чотири взводи: один взвод являв собою старших бійців та слабших – їх залишили при штабі на охороні, а інші три бойових взводи розкинули по позиціях біля Попасної (основна база), Золотого, Троїцького (наша позиція).

- Як зв’язувалися з тилом?

- Раціями користувалися лише між собою на позиціях, а зі штабом, який знаходився на відстані тридцяти кілометрів, зв’язувалися по мобільним телефонам. Адже рації слухаються регулярно.

- Без шифрів?

- Так. У ворога «Motorola», в нас «Motorola» - один одного прослуховуємо. Був випадок – на новий рік почали слухати їх канал, думали, що почнуть лаятись на нас (зазвичай, по святах активно починала працювати ворожа артилерія), але вони культурно привітали зі святом та побажали миру. Свята пройшли спокійно.

- З якими родами військ ви співпрацювали?

- Артилерія, піхота, розвідка, танкова рота, протитанкова, розвідка артилерії, наша бригадна розвідка.

- Як відбувається кореляція удару артилерії?

- За допомогою квадрокоптерів. Наші хлопці могли навіть підвісити до дрона снаряд та точково нанести удар.

- Як збити квадрокоптер?

- Необхідно лягти на землю кільком бійцям «кругом», створивши таким чином сектор, через який, вірогідно, пролетить дрон, та таким чином збивати. Це ефективніше, насправді, ніж вести прицільну стрільбу.

- Скільки патронів призначалося на одного бійця та як забезпечувалися продовольством та формою?

- Взагалі, з собою маєш чотири магазини: один в автоматі, три - під сумку. Але на посту стояли ящики з патронами, а також було багато гранат. Кожних десять днів отримували пайок, форму з бєрцами видавали двічі протягом чотирнадцяти місяців служби. Переважно все було за рахунок волонтерів – нормальна форма, нормальні бєрци, рукавиці, окуляри, маски, тактичні рюкзаки, каремати, медичні засоби. Також від волонтерів отримали три тепловізори по сто тисяч гривень кожний. Зараз без тепловізора нічого не зробиш. Постійно передавали дитячі малюнки. Бувало, дзвониш волонтерам, проходить тиждень-другий і привозять все необхідне.

- Що входило у ваші обов’язки?

- Наша група працювала вночі. Днем ніхто не намагається показуватись – працюють снайпери, напевно, найнебезпечніша та підступна загроза. Одного разу я повівся на емоціях, під адреналіном, на заклик товариша взяти у полон ворога. Це відбулось приблизно в чотири години вечора, починало сіріти.

«Одеса» - так звали одного хлопця, побачив в метрах п’ятдесяти перед нами у посадці чоловіка, який бігав між дерев. «Одеса» запропонував схопити його, а не вбивати. Ми вискакуємо з окопу й одразу чуємо два вистріли та свист куль над головою. Нас врятувало лиш те, що спрацював рефлекс – ми присіли одночасно із командою «стояти» від одного з наших. Ми вибігли, присіли, а над нами  пролітали кулі. Все життя пролетіло перед очима. Після такого задумуєшся, що робиш, згадаєш, що тебе чекають вдома. Кожна розмова з мамою закінчувалась сльозами. Головне – не лізти на рожен, не геройствувати.

- Які поради Ви могли б дати тим, хто зараз воює за Україну на Сході?

- Не геройствувати, притримуватись правил та дисципліни, залишатися людяними. На фронті людина переживає стрес та психологічне навантаження, тому може зірватись. Були випадки, коли прострілювали коліна своїм напарникам, або кидали гранату у бліндаж до своїх…

 

Підготував Максим Ткаченко для NaПарижі