Двічі на рік Хмільницька громада збирає близько 100 донорів, серед яких є справжні рекордсмени!
Щороку 14 червня світ відзначає Всесвітній день донора крові – свято тих, хто ділиться частинкою себе заради порятунку інших
Як повідомлють Життєві Обрії для Хмільницької громади ця тема є особливо близькою, адже двічі на рік, навесні та восени, тут традиційно проводиться місцевий День донора. Кожна така акція згуртувує близько 100 небайдужих жителів, готових поділитися своєю кров'ю!
У ці дні місцевий пункт здачі зазвичай нагадує маленький вулик: хтось ніяково жартує, щоб приховати хвилювання, хтось зосереджено чекає своєї черги, а хтось заходить до кабінету абсолютно впевнено. Лікарі наголошують, що важлива кожна крапля.
Немає "зайвої" чи "менш важливої" групи. Особливо затребуваними залишаються І та ІІ групи крові, — розповідає лікарка Хмільницької центральної лікарні Марина Кондратюк.
Серед тих, хто приходить на донацію як до себе додому – 49-річний Іван Саган. Для нього донорство вже понад чверть століття є невід’ємною частиною життя. Уперше чоловік здав кров ще юнаком у 18 років, а з 2000 року робить це регулярно. За цей час Іван Анатолійович ділився кров'ю близько 60 разів і зупинятися не збирається, адже переконаний, що кожна донація – це чиєсь врятоване життя. Ба більше, цю місію він несе в маси.
"Підсадив" на цю добру справу ще й з десяток своїх колег-газовиків, — усміхається Іван Саган. — Коли приходимо у Пункт здачі, завжди намагаємось підтримати інших, підбадьорити жартом і створити позитивний настрій.
Свою «нитку добра» чоловік разом з колегами тягне не тільки у рідному Хмільнику, а за потреби возить до обласного центру.
Таку ж дивовижну відданість справі має й інший хмільничанин – Почесний донор України Віктор Деркач. Йому майже шістдесят, а свій донорський шлях він розпочав ще у 17 років. На його рахунку вже 61 донація та близько 30 літрів зданої крові! Віктор також став прикладом для своїх колег і часто здає кров як у Хмільнику, так і у Вінниці, керуючись правилом: чим частіше, тим потрібніше.
Найбільше Віктору запам’ятався випадок, коли його кров врятувала життя знайомій людині. Тоді після його власної донації минуло лише три тижні, і через обов'язкову 60-денну перерву між заборами він особисто допомогти не міг. Саме в той момент гострого очікування чоловік з усією силою усвідомив, наскільки критично важливою є донорська справа і як сильно вона тримає баланс між життям та смертю.
Сьогодні донорський рух у тилу дещо змінює своє обличчя, набуваючи нових забарвлень. Як стверджує лікарка Марина Кондратюк, нині частіше стають донорами жінки, адже чоловіки захищають країну на фронті. Саме жіноцтво бере на себе цю додаткову відповідальність і міцно тримає життя в тилу.
