Пересічним містянам у Вінниці інколи складно розуміти, чому прибираються пам’ятники тоталітарного режиму, «адже це історія та пам'ять про загиблих», і для чого «виставляти на показ» знищену російську техніку «у тилу»? Імперська ідеологія країни-агресора не змінювалась сторіччями. Зараз окупанти силоміць «мобілізують» чоловіків з окупованих територій, аби вони воювали проти ЗСУ, разом з нащадками українських козаків, вивезених у 18-20 ст. на Північний Кавказ. Так. Звідти багато рекрутів, і багато з них не пам’ятають свого походження. Вони вбивають українців, самі гинуть. А вінничанам варто знати, що війна поруч, хто в ній агресор (деякі не замислюються), методи імперців не міняються, а перемога буде за ЗСУ. Знищена російська техніка – наочний приклад.

Отже чергове дослідження про окупантів, знищених на Запоріжжі, а також деталі їхнього походження…

Ще 16 квітня Фонд допомоги армії "Повернись живим" розповів, як небайдужі українці допомогли нашим військовим знищити російський ешелон із боєприпасами у тимчасово окупованому місті Токмаку Запорізької області.

«Невідомі патріоти успішно скоригували вогонь по окупантах у Токмаку в Запорізькій області. Весь особовий склад росіян, які розвантажували 10 вагонів з боєприпасами, ліквідовано», - йдеться у публікації, що згодом оприлюднили усі провідні українські та світові ЗМІ.

Більш детальних подробиць подвигу наших військових та небайдужих запорожців досі немає з цілком зрозумілих причин. Але доволі несподівано інформація про «бабах» у Токмаку вже з’явилась у запорєбрікових ЗМІ…

У вигляді некрологу за таким собі солдатом з Північної Осетії на прізвище Зеленський, який служив у місті Майкоп Краснодарського краю і загинув під час цього вибуху… І тут можна подякувати вдові «воина-асвабадителя», яка детально розпатякала деякі подробиці загибелі свого чоловіка, а ще місцевим кореспондентам, які й видали на-гора чергове щиросердне зізнання у пошуках смаженої сенсації… До речі, це чи не перший матеріал, де у відкритому доступі під таким кутом розповідається про вибух на Запоріжжі…

Зрозуміло, що вдову аж ніяк не бентежить, що її благовірний робив у Токмаку за тисячі кілометрів від рідної домівки, що це за вагон з боєприпасами він розвантажував, і чому цей вагон «перекинувся»… На відміну від того, чому це із нею не порадились, де ж саме ховати свіжого «задвухсотенного»…

Життєва історія солдата, зі слів вдови, досить таки банальна… Звісно, він ж не хотів їхати до України як і іже з ними, але, звісно, таки поїхав і, звісно, планував повернутись якнайскоріше… Ну і усе в такому дусі…

Значно цікавіше інше. Хоча вдова загиблого й не називає номер військової частини, де служив до загибелі її чоловік, можна припустити, що це «новонароджена», заточена саме під інтервенцію до України, 227-а артилерійська бригада… До речі, й Запорізька обласна військова адміністрація офіційно повідомляє, що саме у Токмаку російські карателі розвернули підрозділ ствольної артилерії та гатять по неокупованій території Запорізької області…

А ще вдова загиблого розповідає, що її чоловік із своїм підрозділом потрапив до України з Криму… Цілком можливо, що через міст у селі Якимівці теж тимчасово окупованого росіянами Мелітопольського району Запорізької області, що був єдиною гілкою залізниці, що сполучала Запоріжжя та окупований Крим. Росіяни везли ним ешелони із солдатами, технікою та паливом, аж поки міст «чомусь» не злетів у повітря… А від того місця до Токмаку - не дуже й далеко...

Збіг?

Малоімовірно…

Майкопська 227-а артбригада є досить таки публічною. У відкритому доступі чимало матеріалів про її історію, структуру, озброєння… Та й «бойовий» шлях, зокрема участь у двох каральних операціях рашки проти чеченського народу. До речі, інформацію щодо загрози від цього нового-старого-реформованого підрозділу для України детально досліджували та оприлюднили ще у лютому 2017 року експерти Міжнародної волонтерської спільноти «ІнформНапалм»…

А вже під час відкритого вторгнення до України, згідно з інсайдерською інформацією, 53 майкопські артилеристи відмовились брати участь у агресії… Цікаво, що цей факт згадується навіть у статті про цю військову частину на російській Вікіпедії! До речі, вдова загиблого у своєму «плачі Ярославни» теж натякає на доволі низький бойовий дух окремих співслужбовців її чоловіка…

І ще декілька «штрихів до портрету»…

Штрих перший… Загиблий солдат був родом із станиці Павлодольської неподалік міста Моздок… Цю станицю разом із іншими було засновано ще у 1777 році задля оборони свіжозахоплених російською імперією територій нинішньої Північної Осетії від корінних мешканців… Одними з перших цю станицю крім гарнізону драгунського полку заселили волзькі козаки, серед яких завжди було чимало етнічних українців. А ще переселенці із тодішньої Харківської губернії. Відомості про це є у відкритому доступі.

Тож постає питання – скільки ж вихідців із земель, де нині постало місто Токмак, 245 років тому після розгрому Запорізької Січі Катериною Другою та Потьомкіним були «забриті» рекрутами до лав царської армії і закинуті у цей віддалений гарнізон під кулі горян до передгір’я Кавказу?

Скільки етнічних українців утекли тоді на Волгу та Дон і також потім стали мешканцями станиці?

Скільки людей шукали кращої долі вже по сусідству із колишньою Запорізькою вольницею, зокрема у тій самій Харківській губернії і теж згодом «добровільно примусово» опинились на Кавказі?

А 245 років потому якійсь російський солдат з Павлодольської вже гупав брудними берцями по землі своїх імовірних пращурів, насаджуючи там залізом та кров’ю «рускиймир»…

І штрих другий… Російські ЗМІ із присмаком «нейтралітету» аж ніяк не можуть оминути тему кількості своїх земляків, яких принесли у сакральну жертву пуйловському Молоху… Бо 31 «задвухсотенного» лише з Північної Осетії станом на початок травня цього року як і загалом 393 вбитих в Україні уродженців півдня рф та Північного Кавказу приховати якось та й важко…

Та й ці цифри за офіційними даними… А за неофіційними?

Підготував Анатолій Мельник