На Вінниччині планують вшанувати Івана Гонту - одного з очільників повстання проти релігійного, національного та соціального гніту, яке вибухнуло на землях Правобережної України в 1768 році. Це було селянське повстання, очолюване козацькими старшинами.
Скульптор Микола Крижанівський – автор пам‘ятника Івану Гонті - розповів, що встановити меморіал планували до 240 роковин придушення повстання, тобто в 2008 році. Ніби і кошти були, і відповідні погодження, та в Могилеві-Подільському сталась повінь і кошти, виділені на ватажка українського селянства, вирішили витрати на більш нагальні потреби.
Митець вважає, що це був лише формальний привід, адже тодішня влада, принаймі на рівні області не переймалась проблемами українського козацтва.
А от на місцевому рівні про очільника Гайдамаччини добре пам‘ятали. Одним із ініціаторів встановлення пам‘ятника Івану Гонті був сільський голова Гонтівки (колишня назва Серби) Михайло Бей.
«Ми виїхали на місце поховання, в могилі були черепи, відтяті козацькі голови. Хлопці усі молоді, про це свідчать зокрема, і емаль зубів – біла, неушкоджена», - згадує скульптор візит до Гонтівки.
Поховання, тобто братська могила, була заповнені рештками людських тіл. Тут було вирішено насипати курган, вершину якого прикрасити фігурою Івана Гонти.
Згодом з‘явилась концепція створення симпозіуму – тобто встановлення тематичних скульптур навколо кургану. Та коли концепція вже була зрозуміла, і усі формальності вирішені, грошей не знайшлося.
Ідея «застрягла» на десятиріччя, та от в минулому році на Покрову громадські активісти насипали курган, висота якого, як і планував майстер, складає 4 метри, діаметр до 30 метрів. Зазначимо, що в курган символічно додали землі з козацьких святинь з усієї України.
Микола Крижанівський зазначає, що кошти на роботи було виділено народним депутатом Геннадієм Вацаком. Щодо скульптури, то тут допомогу надав Петро Обіход, очільник будівельної компанії «Мур». Підприємець допоміг з матеріалами.
Михайло Крижанівський дещо розчарований, що до проєкту не долучились гайдамаки, точніше їхні нащадки.
«Козацтво не прийняло участь. Це говорить про бутафорський патріотизм», - зазначає скульптор.
Та зробити це ще не пізно, створено фонд, до якого можна внести кошти. Нині для облаштування пам‘ятники не вистачає 200-300 тисяч гривень.
«Мова не йде про гонорар. Мені потрібно розрахуватись з робітниками, які працювали над металевою конструкцією», - пояснює митець.
Справа в тому, що скульптурна композиція, яка готова на 98%, створена з двох фрагментів - каменного та металевого. Метал характеризує «залізну волю» Івана Гонти, якого приговорили до страшної смерті. Історичні джерела свідчать, що страта мала тривати 2 тижні: упродовж 10-ти днів кат мав кліщами здирати з нього шкіру, на 11-й — відрубати ноги, на 12-й — руки, на 13-й — вирвати серце, на 14-й день — відтяти голову.
Та мужність чоловіка здивувала його катів.
«Гонта вийшов на страту з лицем спокійним і веселим, наче направлявся до кума на іменини. Кат здер з нього смугу шкіри, кров чвиркнула, проте обличчя гайдамаки не здригнулося; здер нову пасмугу шкіри, і тоді Ґонта сказав: «От, казали, що буде боляче, насправді ні крихти не болить», - йдеться в спогадах шляхтича Дуклана-Охотського.
Бачачи, що страта Гонти справляє на присутніх протилежний ефект, кати на третій день відтяли йому голову і вирок виконувати на трупові.
Що стосується самої композиції із каменю, то майстер вирішив показати Івана Гонту, ніби виконуючим останній танок – гопак, але бойовик гопак, коли одна рука уже відтята, а друга усе ж таки тримає меч. Пам‘ятник обіцяють встановити до кінця року.
Замість епілогу. Під час розмови митець неодноразово говорив про історичні реалії, порівнював тодішню зраду «православних руських братів», згадував «хохляцьку натуру», яка звикла гнобити своїх героїв.
Та піднімаючись над плином часу, згадаємо, що через 62 роки після смерті закатованого Івана Гонти на тій же Правобережній Україні спалахнуть вже польські повстання проти влади Російської імперії. Костьоли стануть пунктами опору і розпочнеться, а згодом і «кане в лету», ще одна кривава сторінка історії нашого народу.