Ви помітили, шановні читачі, як за останні дні різко скоротився потік самореклами кандидатів і партій на регіональних Інтернет-ресурсах. У соціальних мережах рекламу «крутять», але це тільки тому, що політики уже заплатили SMM-компаніям за весь час виборів, тому пости просуваються в автоматичному режимі.

А у місцевих ЗМІ – тимчасова тиша. Чому так? А тому, що змістовна частина у абсолютної більшості політиків, після нудної самопрезентації самого себе («Я йду в команді, бо хочу змін для мого міста…», виявилася повністю вичерпаною. І самі кандидати, і їхні квазі-штаби, набрані з близьких друзів та підлеглих по роботі, нічого толкового сказати просто не можуть.

«Хочу змін», – чому кандидат взагалі вирішив, що потрібні зміни. Яких саме змін, що змінювати, і що ми отримуємо за підсумками цих змін? Яким має бути механізм впровадження ініціатив. Що конкретно на рівні ухвалення нормативно-правових актів слід прийняти тому чи іншому органові місцевого самоврядування, щоб анонсовані зміни стали реальністю.

«Батьківщина» традиційно розпочала розповідати казку про зниження тарифів, не надто акцентуючи увагу на тому, що повноваження міської влади є дуже обмеженими у цій сфері.

«Європейська солідарність» розповідає про патріотичну позицію. Нічого проти цього не маємо, але «донизу» – у проблеми комунального господарства, прибирання вулиць та освітлення – їхніх кандидатів чомусь не тягну.

«ОПЗЖ» традиційно робить ставку на обіцянки розвитку спорту, але хіба до фізичних вправ зводиться робота місцевої влади?

Конструктивом, за великим рахунком, займаються дві політичні сили – «Українська стратегія Гройсмана» та «Партія вінничан», які вийшли з концептуальним баченням трансформації та модернізації на муніципальному рівні.

І це негайно відобразилося на рейтингах. УСГ лідирує у місті в цілому. «Партія вінничан» за декілька тижнів наростила рейтинг з 0,5% майже до 7%, що неохоче визнають і конкуренти.

Тому – у ситуації тотального мовчання вінницьких політичних проектів – бачимо і позитивну рису. Можливо, до партійних спонсорів, нарешті, дійде розуміння неефективності інвестицій у команди-одноднівки. Борд, з якого красується кандидат з беззмістовним гаслом, теж, між іншим, коштує грошей. І викидати просто так власні кошти навіть дуже заможні люди не звикли.

Що ж, можливо, це і є перший етап створення в Україні політичної культури якісно вищого рівня.