За пів року повномасштабної війни росії проти України Микола Тарасенко із Житомирщини вступив до лав славетної 95 бригади ДШБ. Захищаючи Батьківщини, 21-річний хлопець втратив ноги. Завдяки небайдужим людям, вінницьким підприємцям і волонтерам ветеран, втративши надію на військову кар’єру, зміг реалізувати іншу мрію – створити у селі Чуднівського району акваферму, де вирощує креветок.

Після закінчення середньої школи в селі Дідківці, Микола у Турчинівському професійному ліцеї здобув спеціальність газоелектрозварювальника. До підписання контракту із ЗСУ хлопець працював на кузні. Але хотів стати військовим. І став…   

У перший день війни, не вагаючись, відповів «так» на запитання керівництва військової частини: «Чи готовий до захисту Батьківщини?». Разом з побратимами вирушив на фронт. Микола мав чітке переконання, що має зупинити ворога.

З початку повномасштабної війни Микола Тарасенко виконував обов’язки старшого навідника 1 мінометного розрахунку 1 мінометного взводу мінометної батареї 1 десантно-штурмового батальйону в/ч А0284. Ще у лютому 2022-го підрозділ передислокували на південь України - у Херсонську область. Саме там Микола вступив в перший в своєму житті справжній пекельний кровавий бій із підступним ворогом.

В одному з боїв, виконуючи завдання біля села Шилова Балка Бериславського району, М.Тарасенко попав під авіаційний обстріл, в результаті якого отримав численні тяжкі  відкриті травми, черепно-мозкову травму, компресійні переломи. Микола тривалий час перебував у комі. Але лікарі не полишали спроб повернути героя до життя. Боєць у 21-річному віці залишився без нижніх кінцівок, але живим. На той час ніхто з близьких та рідних не знав, що буде далі - всі жили вірою та сподіванням.

«Я познайомився з Миколою Тарасенком, коли він лежав у санаторії міста Немирів під час Пасхальних свят у 2022 році. На той час переживши та витерпівши численні операції, віе перебував на реабілітації, і скажу відверто, що Микола був дуже в пригніченому настрої. На той час, напевно,  і не могло бути інакше. Весь 2022 рік ми з членами громадської організації були постійно на зв’язку з Миколою та зі свого боку намагались підтримувати його чим могли та реагувати на запити бійця», - розповідає голова правління ГО «Нова армія-Україна» (Вінниця) Ігор Корнійчук.

Так йшли довгі дні і тижні реабілітації бійця. І. Корнійчук пригадує, що прогресом у видужуванні та зміною психологічного настрою Микола всіх дивував – у першу чергу своїх рідних та близьких.

«Треба дійсно відмітити позитивний вплив рідних та внутрішній сталевий чоловічий стрижень самого нашого героя, – зазначає громадський діяч. – Ще лікуючись, хлопець почав розмірковувати над майбутнім, над власним майбутнім, почав шукати свою нову мету, нову мрію, адже його перша ціль - військова кар’єра була завершена. В численних розмовах зі мною Микола генерував різні бізнес-ідеї  і своє бачення, і я всередині душе тішився над тим, що він нарешті вийшов, майбуть, із самого страшного етапу після поранення і так завзято сфокусувався над пошуком свого місця і ролі в майбутньому власному житті».

Шукаючи своє місце, новий сенс, Микола познайомився з керівництвом компанії ТОВ  «Українська креветка», а саме директором Олексієм Слєпньовим та військовим ЗСУ Олександром Рябошликом. Засновники цієї компанії, крім суто бізнес-моделі розвитку  своєї справи, запровадили ще і гуманітарно-волонтерський підхід. Вони індивідуально підтримують поранених бійців ЗСУ, які виявили бажання займатись креветочним бізнесом та надають всіляку підтримку, зокрема інформаційну, технологічну, виділяють обладнання для проєктів.

Так, в результаті численних обговорень і зустрічей в першу чергу у Миколи Тарасенка однозначно сформувалось чітке бачення того, що він готовий займатись розведенням аквакультури - креветки Розенберга. Сформувалась і команда однодумців. До неї увійшли Микола та його рідні, ТОВ «Українська креветка» та ГО «Нова армія-Україна».

Однак, для реалізації проєкту, а саме будівництва промислового цеху із розведення аквакультури зі всім необхідним обладнанням та комунікаціями потрібні були чималі кошти. Крім того, ще й обмеження у часі. Адже для того, щоб пішли перші прибутки в 2024 році, потрібно було почати вирощувати креветку з малька вже навесні 2023 року, а важливіше те, що промисловий об’єкт потрібно було ввести в експлуатацію до початку осінніх морозів, оскільки в іншому випадку креветка замерзне та помре, і вся робота по її вирощуванню на свіжому повітрі в басейнах навесні та влітку просто буде марною.

«Спільно ми прийняли рішення про пошук фінансів із різних джерел. Окрім особистих коштів нашого бійця, треба було знайти та залучити меценатів. Цим не самим легким завданням зайнялось ГО  «Нова армія-Україна», - згадує Ігор Корнійчук. 

У результаті численних зустрічей і презентацій керівництво громадської організації  ГО «Нова армія-Україна» змогло знайти людей з великим серцем, які зголосилися допомогти та виділити гроші та профінансувати значну частину проєкту.

Завдяки спільним зусиллям всіх учасників проєкту, всіх меценатів промисловий об’єкт – перший виробничий цех на 4 промислові басейни із всім необхідним обладнанням був побудований та введений в експлуатацію вчасно. Креветка, що підростала з весни, була без втрат перенесена вже у приміщення промислового цеху і росте далі.

Гарний вийшов фінал цієї історії з життя реальної людини – героя, 21-річного хлопця Тарасенко Миколи Валентиновича - бійця 95 бригади ДШБ ЗСУ», - підкреслює Голова правління ГО «Нова армія – Україна» І. Корнійчук.

Та дякує всім, хто допомагає  і  захисникам і волонтерам.

«Допомагаючи бійцям в одностроях, ми в першу чергу допомагаємо собі і це треба визнати», - зауважує волонтер.

Також від імені ГО «Нова армія – Україна», Ігор Корнійчук публічно звертається до центральної, в особі КМУ та Верховної Ради України, та місцевої влади Вінниці, Житомира та інших міст з пропозицією розробити та почати втілювати реальні індивідуальні проєкти (місцеві, регіональні програми, національні програми) по підтримці поранених бійців ЗСУ, по інтеграції їх до нового життя після поранень.

«Щоб бійці, які ризикуючи власним життям та здоров’ям, в такий складний, важкий час ставши на захист України від агресії ворога і отримавши тяжкі поранення, не залишились сам на сам із проблемами та болями, отримуючи від держави виключно далеко не велику пенсію», - резюмує Ігор Корнійчук.