Нещодавно уряд прийняв програму додаткового соціального захисту працівників підприємств, що перебувають у державній власності та внесені до переліку об'єктів великої приватизації.

Суть її полягає у запровадженні накопичувальної пенсійної системи для працівників підприємств великої приватизації. Інвестор, який купуватиме цей держоб'єкт, протягом двох років після приватизації сплачуватиме внески в недержавні пенсійні фонди. Ці внески сплачуватимуться щонайменше для 50% працівників підприємств.

Що дасть цей проєкт працівникам, за яких платитимуться такі внески, в чому небезпека запровадження загальнообов'язкової накопичувальної пенсійної системи в Україні — про все це в продовженні ексклюзивного інтерв'ю «Фактам» розповідає міністр соціальної політики (у 2016 — 2019 роках) Андрій Рева.

«Перші 20 років ми шикуємо на додаткові доходи, а потім з'являться додаткові видатки»

— Андрію Олексійовичу, депутати переконують, що вже найближчим часом можуть ухвалити законопроєкт 2683, яким пропонується запровадити з 1 січня 2023 року другий рівень пенсійного забезпечення.

— Так, можуть. Дурна справа — не хитра.

Мовиться про законопроєкт 2683 авторства Галини Третьякової. Суть його полягає в тому, що частину вашої заробітної плати в примусовому порядку вилучатимуть і, на першому етапі, будуть спрямовувати в Державний пенсійний фонд, але не на виплату поточних пенсій, як це відбувається зараз, а для накопичення на спеціальних рахунках.

За три роки після запровадження обов’язкової накопичувальної системи застрахована особа матиме право переводити свої пенсійні накопичення до недержавних пенсійних фондів за своїм вибором.

Далі всі пенсійні фонди — як державні, так і недержавні, — виходитимуть на фондовий ринок і купуватимуть акції підприємств, які там котируються.

Підприємства, отримуючи ці гроші, розширятимуть виробництво, збільшуватимуть кількість робочих місць та випуск продукції, їх реалізацію, отримуватимуть додаткові доходи, і потім частину отриманого ними інвестиційного прибутку зараховуватимуть на особисті накопичувальні рахунки майбутніх пенсіонерів. В подальшому, через декілька десятиліть, накопичені кошти мають повернутися застрахованим особам у вигляді додаткової пенсії.

Це так в ідеалі має працювати накопичувальна система, і так вона працює в розвинутих країнах: в Західній Європі і США.

Але є одне але. Ця обов’язкова накопичувальна пенсійна система не спрацювала в країнах Східної і Центральної Європи.

Постає логічне питання — чому? Бо в тій же Польщі, Угорщині, Чехії, Хорватії, Словаччині, Словенії не було повноцінного фондового ринку.

— В Україні фондовий ринок теж фактично не працює.

- Звісно. Адже гроші у людей ви вже зібрали, тому кудись їх треба вкладати. Існуючий фондовий ринок не може забезпечити вкладення коштів майбутніх пенсіонерів в повному обсязі. Постає питання — що робити?

Акції іноземних компанії ви теж не будете купувати, щоб не виводити капітал з країни. В жодній країні розумна і притомна влада такого робити не дозволить. Залишається єдине — купувати облігації внутрішньої державної позики. Інакше кажучи, за рахунок грошей майбутніх пенсіонерів фінансуватиметься поточний дефіцит державного бюджету. Так і сталося у всіх країнах Східної та Центральної Європи. По суті, кошти майбутніх пенсіонерів спрямовувалися не на розвиток вітчизняної економіки, а на зростання державних боргових зобов’язань.

Перші 20 років, коли ми збираємо гроші, — все прекрасно. А от через два десятиліття, коли виникає потреба погашати боргові зобов'язання перед людьми і виплачувати гроші пенсіонерам, з’являються серйозні проблеми, які можуть стати непідйомними для держави.

Тож перші 20 років ми шикуємо на додаткові доходи, а потім, коли з'являються додаткові видатки, то починаються проблеми, і накопичувальні пенсійні системи просто банкрутують.

До речі, моє покоління добре пам’ятає банкрутство Державного ощадного банку СРСР, де «згоріли» вклади, заощадження наших батьків і дідусів.

З часом будь-яка накопичувальна система перетворюється на солідарну: все більше коштів потрібно спрямовувати на поточні виплати і тому все менше їх залишається на інвестиції у вітчизняну економіку.

Висновок: накопичувальна пенсійна система, врешті-решт, перетворюється на класичну фінансову піраміду з відповідними відомими всім наслідками.

— В інтерв'ю «Фактам» представники Міжнародної організації праці вже висловлювали свої застереження щодо введення в Україні загальнообов'язкового накопичення пенсій.

— Звісно, якщо вони побачили крах цих систем у Східній і Центральній Європі, то навіщо їх запроваджувати у нас? Не важко здогадатись, що буде відбуватись з ними у майбутньому.

«Сьогодні проблема не в демографії, а в провальній соціально-економічній політиці»

— Проте наші чиновники постійно апелюють до поганої демографічної ситуації в Україні. Мовляв, через 15 років країна не зможе виплачувати пенсії. У нас справді аж настільки погана демографічна ситуація?

- Чинна влада весь час закидає, оскільки, мовляв, дітей народжується все менше і менше, а пенсіонерів стає все більше, то в недалекій перспективі навантаження на Пенсійний фонд зростатиме. Тому, на її думку, це призведе до неспроможності вже в найближчому майбутньому виплачувати пенсії.

Прем’єр Шмигаль навіть конкретні терміни назвав: за його словами, якщо нічого не робити, то за 15 років уряд не зможе платити українцям пенсії. А міністр фінансів Марченко пішов ще далі, заявивши, що він, як 40-річний, взагалі не розраховує на пенсію в майбутньому!

Після таких заяв цих горе-урядовців потрібно негайно звільняти з посад, оскільки вони публічно розписалися у власній профнепридатності. Але аргумент уряду про те, що загострення демографічної кризи є головною причиною всіх проблем з наповненням Пенсійного фонду України коштами, потребує детального розгляду.

Почнемо з пенсіонерів. З 2016 по 2021 рік їхня кількість в Україні скоротилась на 1 млн 300 тисяч осіб. Враховуючи, що наша країна займає друге місце в Європі по смертності серед хворих на коронавірусну хворобу, то, гадаю, ця цифра зростатиме і надалі. На жаль.

Далі, давайте поглянемо на чисельність тих, хто має утримувати пенсіонерів, а саме — на кількість платників єдиного соціального внеску (ЄСВ).

Сьогодні в Україні ЄСВ сплачують трохи більше 12 млн осіб. І це при тому, що загалом людей працездатного віку в Україні налічується 24 млн осіб!

— Тобто майже половина людей працездатного віку не платить внески до Пенсійного фонду. Але як таке може бути?

— Арифметика наступна:

• 3 млн осіб звільнені від сплати ЄСВ згідно чинного законодавства;
• 2 млн осіб є безробітними, чисельність яких обраховано за методикою Міжнародної організації праці (МОП);
• 3 млн осіб виїхали з України і працюють за кордоном на постійній основі;
• 3 — 5 млн осіб працюють в тіні (сюди перетікає частина безробітних, як тих, хто перебуває на обліку в центрах зайнятості, так і тих, хто не зареєстрований як такий, що шукає роботу).

У мене постає питання: скажіть, будь ласка, до чого тут демографія?

Уявімо, що в Україні замість 24 млн людей працездатного віку, стало 100 млн. Що це змінить для Пенсійного фонду, якщо ЄСВ знову ж таки платитимуть ті самі 12 млн громадян?

Як збільшення народжуваності допоможе покращити стан пенсійного забезпечення в Україні?

Відповідь більш ніж очевидна — НІЯК. З одним уточненням: за нинішньої соціально-економічної політики, яку проводить «зелена» влада.

— Сформулюю запитання інакше: невже без збільшення народжуваності, неможливо збільшити кількість платників ЄСВ в Україні?

- Давайте розбиратися. Хіба не впливає уряд на зайнятість населення? Відповідь очевидна — впливає. Свого часу це визнавав навіть Шмигаль, обіцяючи створити в Україні 500 тисяч нових робочих місць. І не створив.

Хіба уряд не може внести законопроєкт і зробити загальнообов’язкове державне соціальне страхування справді загальнообов'язковим, скасувавши пільги по сплаті ЄСВ? Може, але чомусь не робить. Нагадаю, що в період з 2016 по 2019 рік кількість платників ЄСВ в Україні зросла на 508 тисяч чоловік.

Просто зафіксуємо цю цифру: 508 тисяч працівників вийшло з тіні протягом 2016 — 2019 років. Але вже з серпня 2019 року, після зміни влади, й до сьогодні кількість платників ЄСВ скоротилась на 1 млн 100 тис. осіб. Зафіксуємо, що сумарно за 5 останніх років кількість платників ЄСВ зменшилась на 600 тисяч осіб.

Підсумовуємо: кількість пенсіонерів у 2016 — 2021 роках зменшилась на 1 млн 300 тисяч осіб, а платників внесків до ПФУ — лише на 600 тис. осіб.

Висновок: співвідношення кількості працюючих (платників ЄСВ) та кількості отримувачів пенсії в Україні за останні 5 років не тільки не погіршилось, а покращилось.

Таким чином, заяви уряду про те, що в Україні загострюється демографічна ситуація, яка ставить під загрозу виплату пенсій майбутнім пенсіонерам не відповідають дійсності.

— Так, а чому ж така проблема з виплатами, якщо демографічна ситуація загалом нормальна?

— Популізм є головною причиною усіх проблем. У 2015 році уряд Яценюка зменшив Єдиний соціальний внесок на 40% - з 38% до 22% на фонд оплати праці.

Якщо до цієї реформи дотація з державного бюджету Пенсійному фонду складала 38% від його доходів, а власні надходження ПФУ складали 62%, то після зменшення ставки ЄСВ у 2015 році бюджет ПФУ вже у 2016 році на 56% складався з дотації з державного бюджету і лише на 44% з власних надходжень.

Тобто, одне єдине урядове рішення обвалило ситуацію в Пенсійному фонді так, як її не могла обвалити жодна демографія. Пенсійний фонд одномоментно втратив 58 млрд грн! Тоді це робилось для того, щоб підтримати бізнес у складний для країни час.

— Підтримка бізнесу — справа хороша. Але невже це потрібно було робити коштом пенсіонерів?

— Якщо бізнесу було важко, то що тоді казати за простих пенсіонерів, які у 2015 році пережили річну інфляцію у 49% без індексації пенсій на фоні зростання тарифів на ЖКП! Подібної соціальної політики народ владі не пробачив. І тодішньому керманичу уряду за це довелось розплатитися власним політичним рейтингом.

— Аналізуючи таку ситуацію, багато українців ставлять собі питання, наскільки виправданою була саме така підтримка бізнесу?

— Може хтось вже забув, але в той час побутувала думка, що, якщо ми знизимо податки, то одразу всі почнуть їх платити. Тобто ми знижуємо ставку оподаткування, а за рахунок розширення кола платників компенсуємо втрати бюджету від такого зниження.

Красива ідея. Така ж красива, як гасло в часи Ющенка: «Багаті заплатять за бідних». Магія простих рішень. Але не так сталось, як гадалось. Все вийшло з точністю до навпаки: бідні заплатили за багатих.

Після радикального — на 40% - зниження ставки ЄСВ надходження до бюджетів всіх рівнів від податку на доходи фізичних осіб і до Пенсійного фонду від ЄСВ не тільки не збільшились, а катастрофічно зменшилися. Бізнес просто поклав ці гроші до своєї кишені й навіть не думав про вихід із тіні або про збільшення заробітних плат своїм працівникам.

Щоб виправити ситуацію, уже після приходу нового уряду у 2016 році, нам довелось кардинально змінювати соціально-економічну політику, стимулюючи зростання зарплат в усіх сферах економіки і забезпечуючи рішучу боротьбу з тіньовою економікою.

З 1 січня 2017 року мінімальну зарплату в Україні було підвищено вдвічі: з 1600 до 3200 гривень на місяць. Заробітну плату освітянам збільшено на 50%.

Набула чинності підписана 23 серпня 2016 року тристороння Генеральна угода між урядом, профспілками і роботодавцями, згідно з якою відповідальний бізнес взяв зобов’язання щодо суттєвого підвищення зарплат своїм працівникам.

Рішучі заходи були вжиті урядом Гройсмана щодо боротьби з тіньовою економікою, зокрема з таким ганебним явищем, як тіньова зайнятість. Були введені нові розміри штрафів для новітніх рабовласників — від 160 тис. грн до 320 тис. грн за використання нелегальної праці, а також передано на місця повноваження щодо контролю за тіньовою зайнятістю.

Результат: середня зарплата в Україні у 2017 році зросла на 38%, власні доходи ПФУ зросли більш як на 50 млрд грн. Як наслідок, уже у 2019 році, коли наш уряд здавав справи, у загальній структурі доходів Пенсійного фонду України співвідношення власних доходів і дотації з державного бюджету знову змінилося радикально: тепер 56% дохідної частини Пенсійного фонду складав власні доходи від ЄСВ і лише 44% - дотація з державного бюджету.

Тобто, ситуація розвернулась дзеркально. І знову ж таки без будь-якого впливу демографії.

Якби ця політика продовжувалась, то за 10 років Пенсійний фонд став би бездефіцитним і тоді можна було б вести мову про введення накопичувальної пенсійної системи.

«Проблема дефіциту коштів Пенсійного фонду не в поганій демографії, а в провальній соціально-економічній політиці»

— Якщо не вистачає коштів на поточні потреби, то про яке накопичення може йтись?

- Це і є відповіддю на дилетантські закиди: а чому ж ви раніше не вводили обов’язкову пенсійну накопичувальну систему? Та тому і не вводили, бо НЕ БУЛО УМОВ ДЛЯ ЇЇ ВВЕДЕННЯ. І їм не рекомендуємо зараз це робити. Бо сьогодні умов для введення накопичувальної пенсійної системи немає, жодних.

Але, судячи з того, як розгортаються події, безвідповідальність «зеленої» влади штовхатиме її до чергової авантюри, наслідки якої відчують на собі наші діти й онуки. Таким чином, проблема дефіциту коштів Пенсійного фонду не в поганій демографії, а в провальній соціально-економічній політиці «зелених» урядів.

— На вашу думку, якого результату можна очікувати від запровадження загальнообов'язкового накопичення пенсій в Україні?

— Сьогодні запровадження накопичувальної системи робиться винятково для того, щоб зібрати гроші з людей та передати їх приватним пенсійним фондам. Потім 20 років отримувати інвестиційний прибуток, а коли все це рухне, то скажуть щось на кшталт: ну що ж поробиш, ми ж хотіли як краще.

Психологія нинішніх «зелених» очільників нагадує позицію французького короля Людовіка ХV. Він шаленими темпами витрачав державні кошти на свої забаганки, а на всі попередження відповідав: «На мій вік вистачить. А мій наступник нехай виплутується, як хоче. Після нас — хоч потоп!»

Коли міністр Марченко заявляє, що потрібно негайно вводити обов’язкову накопичувальну пенсійну систему, то свій інтерес як міністр він бачить у можливостях використання коштів пенсійного накопичення в сумі 60 млрд грн на рік для фінансування дефіциту державного бюджету України. По суті, для фінансування «Великого будівництва», або «Великого крадівництва», як його називають у народі.

Він отримує живі гроші та залишає пенсійним фондам державні боргові розписки у вигляді облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), погашати які через 20 років буде не він, а хтось інший.

Тобто після нас — хоч потоп!

Другим вигодонабувачем від запровадження обов’язкової накопичувальної пенсійної системи будуть великі страхові компанії — власники недержавних пенсійних фондів (НПФ). Вони мають свого лобіста у владі — пріснопам’ятну Галину Третьякову, яка до обрання народним депутатом очолювала Українську федерацію убезпечення — об’єднання найбільших страхових компаній України. І тому вона так активно просуває бізнес-інтереси своїх партнерів.

Чому не бачать у цьому конфлікту інтересів у НАЗК, — не знаю.

— Не можу не згадати про запровадження накопичувальної пенсійної системи для працівників підприємств великої приватизації. Що звичайним людям дасть цей пілотний проєкт?

— Великі страхові компанії хочуть отримати від інвестора додаткові гроші, які змусять заплатити в НПФ, а потім НПФ на ці гроші купить облігації внутрішньої державної позики і буде безбідно існувати в найближчі 20 років.

А далі як у класичній притчі про Ходжу Насреддіна: або падишах помре, або я помру, або віслюк здохне.

Таким чином, влада з майбутніми пенсіонерами розрахується борговими зобов'язаннями, а живі гроші отримають страхові компанії та «Велике будівництво».

— Як ви зауважили раніше, роботодавці всіляко намагаються уникнути офіційного оформлення своїх працівників задля економії. Проте така сіра зайнятість негативно впливає на надходження до Пенсійного фонду. Як цьому запобігти?

— Свого часу ми передали повноваження по контролю за неформальною зайнятістю на місця, оскільки вона зосереджена в таких сферах, як будівництво, ресторанно-готельний бізнес тощо. І саме мер міста знає, хто офіційно не оформлює працівників. Завдяки такій децентралізації, орган місцевого самоврядування міг накласти штраф від 160 тисяч грн до 320 тис. грн за кожного нелегального працівника. Це вже робила не державна служба праці, а відповідні структури місцевого самоврядування на місцях. Вони в цьому чи не найбільш зацікавлені. Натомість наш інтерес полягав у тому, що частина податку на доходи фізичних осіб перераховується у державний бюджет і плюс, якщо людина легально працює, то платиться ЄСВ і збільшуються доходи ПФ.

Проте у жовтні 2019 року скасували ці штрафи, а згодом органи місцевого самоврядування були позбавлені повноважень щодо контролю за тіньовою зайнятістю.

І результат не забарився.

Якщо у 2016 — 2019 роках чисельність платників внесків до Пенсійного фонду зросла на 508 тис. чоловік, то вже за період 2019 — 2021 років кількість платників ЄСВ скоротилася на 1 млн 100 тис. осіб.

Вангую, що аналогічною буде ситуація і з легалізацією капіталів.

— На ваше переконання, завдяки амністії капіталів вдасться вивести гроші з тіні?

— У світі був лише один успішний приклад легалізації капіталів, здобутих нечесним шляхом. І це події сивої давнини.

Так, ще в далекому XVІ сторіччі в Англії був такий пірат — Френсіс Дрейк, який нажив капітали внаслідок пограбування іспанських колоній в Південній Америці. Коли він повернувся в Британію, то в нього виникла проблема з митними органами. Адже він пірат, тобто бандит, і його капітал вочевидь був отриманий не просто нечесним, а відверто злочинним шляхом. Він не міг зійти на берег і стояв у порту, коли до нього на корабель прибула особисто королева Єлизавета І. Побачивши монаршу особу, Дрейк, який мав одне око, прикрив його зовнішньою стороною долоні. Цей жест королева сприйняла як такий, що він прикрив очі, начебто на нього зійшло сонце. Їй це дуже й дуже сподобалось. Оглянувши корабель Дрейка, монархиня звеліла йому заплатити 10% в казну та бути вільним.

Він одразу ж скористався цією амністією капіталу, сплатив мито, і йому дозволили зійти на берег. Королева не вимагала від Дрейка жодних пояснень чи фінансових документів про походження активів. Все було й так очевидно і зрозуміло. Ось так відбулась перша в історії амністія капіталів, нажитих нечесним способом.

Після цього Дрейк настільки надихнувся, що зробив блискучу політичну і військову кар’єру, ставши мером міста Плімут.

За видатні досягнення у 1581 році королева Єлизавета І нагородила його лицарським титулом, а у 1588 році в ранзі віцеадмірала Френсіс Дрейк брав участь у розгромі іспанської Непереможної Армади.

Ось як буває, коли влада чинить чесно щодо своїх громадян. А те, що сьогодні намагаються зробити «зелені» очільники, нічого, окрім іронії, у нормальних українців не викликає. Як і погрози донарахувати громадянам податки з 1995 року.

Дурень думкою багатіє. Тому нехай куплять собі гаманець.