Під час розбудов у Вінницькій області в 1980-х роках зрошувальних систем місцеве управління водного господарства профінансувало попередні рятувальні археологічні роботи, не знаючи, яке важливе значення це матиме для науки. Адже під час розкопок на місці майбутніх зрошувальних систем знайшли поховання мідно-кам’яного віку, доби пізньої бронзи, могильники сарматів і невідомих племен.

Наразі всі знахідки зберігаються у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї , а вже з 16 жовтня кожен охочий може побачити їх у Національному музеї історії України на виставці «Золото Поділля: історія народів».

Журналісти "Національного музею історії України" розпитали археолога Михайла Потупчика про виявлення пам’яток і теперішні ризики. 

- Розкажіть, як знайшли сарматські поховання у Порогах?

- Там планували прокладати водогони, і кургани заважали б роботі зрошувальних систем. Їх мали зносити, проте перед цим треба було провести археологічні дослідження. Раніше експедиція розкопувала там кілька курганів: це були поховання доби енеоліту та ранньої бронзи — ямної культури, й жодних скарбів не знаходили.

Курган із імовірним похованням Інісмея розкопали майже випадково. Він був знесений, майже непомітний на поверхні. Старожили розповідали, що початково курган був до 4 метрів заввишки. Проте в 1950-х роках, коли в колгоспників з’явилася важка техніка, вони практично повністю знесли його бульдозером. На наше щастя — не остаточно. Бо там потім відкрили близько 13 поховань, починаючи з епохи енеоліту і до сарматів.

Ми залишилися працювати там фактично вдвох — уже покійний вінницький археолог Володимир Прилипко і я. Спочатку йшли поховання доби енеоліту — ямники, доби бронзи — бабинської культури. Ніхто не розраховував, що там може бути князівське сарматське поховання. Ніхто не знаходив до того сарматські поховання на Вінниччині.

Коли стало зрозуміло, що саме ми знайшли, приїхала експедиція із краєзнавчого музею, фахівці з Інституту археології, зокрема Олександр Симоненко (один із найавторитетніших українських сарматологів. — Авт.).

- Як ви зрозуміли, що виявили дещо унікальне?

- Коли почали розчищати поховання, в кутку ями натрапили на амфору. Тоді зрозуміли, що це не поховання епохи бронзи, а початок нашої ери. Продовжили розчистку і, коли пішов дерев’яний саркофаг, знайшли срібний кубок — він лежав поруч із саркофагом на дерев’яній таці із бронзовою інкрустацією. Від інкрустації залишився лише слід у землі — за ним і зрозуміли, що чаша розміщувалася на такій дерев’яній таці. Тоді стало очевидно, що це незвичне поховання і попереду на нас чекає дещо цікаве. Далі пішли золоті застібки та інші прикраси.

Срібний кубок з ймовірного поховання царя Інісмея / НМІУ

- У похованні були сліди попередніх втручань?

- Ні. Цей курган виявився непограбованим. Єдине, ми знайшли залишки землянки, викопаної пастухами, коли курган був чотириметрової висоти. Там були биті пляшки, слід від вогнища, кілька монет 1950-х років. До поховання пастухи не докопали сантиметрів 40. Якби прокопали свою землянку трохи далі, натрапили б на золото.

- Що рятувало могильник протягом його двотисячної історії?

- По-перше, це не суто сарматський курган, а впускне поховання. Сармати використали давніший курган, якому на той час, у І столітті нашої ери, було понад дві тисячі років. Вони пробили там боковий прохід і зробили поховання у вигляді катакомби.

Неподалік ми знаходили кургани епохи енеоліту, де зверху по центру були прокопані величезні грабіжницькі ями. Наше сарматське поховання розміщувалося трохи осторонь. Грабіжники, мабуть, пробили кілька курганів, нічого там не знайшли і вирішили це не продовжувати. Хоча відоме розграбоване сарматське поховання біля Северинівки, теж у Ямпільському районі. Ми знайшли там лише срібне дзеркало. Тобто поховання було багате, а це дзеркало грабіжники не помітили.

Так у 1986-1987 роках працювали археологи в Гордіївці / Надано Михайлом Потупчиком

- Які є пояснення, чому на цих землях з’явилися поховання сарматів?

- Складно сказати, бо справді ніхто не чекав там сарматів. Тим більше, поховання, пов’язане з царем Інісмеєм. Його асоціюють з південнішими територіями, цей володар чеканив свою монету в Ольвії (нині Очаківський район Миколаївської області. — Авт.).

Найімовірніше, на території сучасної Вінниччини відбувалися якісь військові походи. Також Птолемей у своїй «мапі Сарматії» розміщує так звані сарматські міста вздовж Дністра, і достеменно невідомо, де саме вони розташовувалися.

- Чи з’ясували дослідники, що саме спричинило смерть знатної сарматської особи?

- Явних слідів насильницької смерті — скажімо, наконечників стріл чи пробитої голови, ми не побачили. Як мені відомо, досліджень щодо причини смерті не проводили. Можливо, це ще зроблять.

- Чому поховання приписують Інісмею?

- Не можна сказати, що це поховання саме царя. В могильнику знайшли торквес, або шийну гривну, а це знак вищої влади. На ній є зображення так званої тамги Інісмея. Це особистий знак, герб чи печатка, її також зображували на монеті, яку карбували в Ольвії. Проте виявлена гривна була не на шиї, а лежала поруч із похованим. Що це означає — незрозуміло. Можливо, вона належала похованій людині, але її не хотіли одягати на шию небіжчику. А, можливо, це якийсь родич Інісмея, і цар поклав гривну як посмертний подарунок.

Гривна з так званою тамгою Інісмея / НМІУ

У похованні були й інші зображення тамги — проте тієї самої системи. Бувало, що члени сім’ї використовували родовий герб із варіаціями: кожен брав спільну основу й додавав окремий елемент. Перпендикуляр, дві лінії, косу лінію тощо. В цьому похованні був набір таких тамг: на поясі, мечі, гривні, кубку. Складно сказати, яка саме належала похованому чоловіку. Зрозуміло, що він походить із того самого царського роду, проте чи це Інісмей, чи його родич — визначити неможливо.

- Які особливості мали прикраси, знайдені в цьому похованні? В техніці, за сюжетами тощо?

- Це стиль грецьких майстрів із причорноморських міст. Вони виготовляли речі на замовлення варварів-сарматів, відповідно, на їхню тематику. Найближчі аналоги прикрас із Порогів знайдені в Афганістані, в кургані Тилля-Тепе. Знайдена зброя — складний лук і наконечники стріл, ближчі до східних зразків сарматської зброї. Є припущення, що сарматське плем’я, чиї сліди виявлені у Порогах, перекочувало до нас із Іранського нагір’я, з Афганістану.

Зі скарбів, знайдених у Порогах, у Вінниці зберігається надзвичайно цікавий парадний пояс із зображенням грифонів, гривна, портупейний пояс із міфологічним сюжетом. Ці речі в Україні не мають аналогів.

Знахідки в селі Гордіївці є унікальними для Східної Європи...

Справді, це певний феномен на нашій території. Аналогів племен, чиї поховання тут знайшли, в Україні немає ніде, найближчі виявлені в Центральній Європі. Ця група проіснувала доволі довго, проте на компактній території. Датування таких могильників широке, вкладається в майже пів тисячі років.

Розкопки в Гордіївці в 1986–1987 роках / Надано Михайлом Потупчиком

У гордіївських курганах теж було одне сарматське впускне поховання, жіноче. Проте час появи перших курганів там і у Порогах різний. Порозькі кургани датуються кінцем ІІІ тисячоліття до нашої ери, а датування гордіївських починається десь із XV століття до нашої ери, між ними — півтори тисячі років різниці й жодного зв’язку.

- Це правда, що італійські дослідники знаходили паралелі між своїми знахідками й бурштиновими прикрасами з Гордіївки?

- Так, вони проводили паралелі зі знахідками із Сицилії. Через це українські дослідники спочатку думали, що прикраси з Гордіївки зроблені із середземноморського бурштину. Але це радше ровенський бурштин, який навпаки потрапив до Італії з наших країв. У ті часи існували чи то торгові, чи то військові шляхи до Сицилії.

Намисто з бурштину, знайдене в могильнику в Гордіївці. XIV–X ст. до н. е. / НМІУ

- А чим цікаві поховання в Северинівці?

- Там знайшли надзвичайне поховання сарматської жриці, теж впускне — в курган епохи бронзи. Вирішили, що це саме жриця, бо вона мала шкіряний мішечок із набором амулетів і різні незвичні предмети. Наприклад, половину свердленої сокири епохи бронзи. Напевно, сармати теж розуміли важливість старовинних речей, вважали, що це щось особливе від предків, надавали таким предметам сакрального значення. Також у похованні знайшли курильницю, атрибут саме жреців. Для обрядів у таких курильницях спалювали конопляне насіння, викликаючи галюцинації. Ще там були орнаментована кістяна трубка незрозумілого призначення і перстень для стрільби з лука, найдавніший з-поміж відомих. Найбільш ранні зразки таких перснів до того датувалися приблизно Х століттям нашої ери, а цей — І століттям. Унікальна знахідка, хоч і з латуні. Цей перстень одягали на великий палець руки, щоб натягувати тятиву.

Загалом у Северинівці знайшли близько 15 поховань різного періоду, від енеоліту й до кочівників Х століття.

Розкопки в Северинівці в 1988 році / З архіву Михайла Потупчика

Кургани — це, як правило, статусні поховання. Екскаватори чи бульдозери тоді ще не винайшли, і щоб насипати таку гору землі, треба було задіяти чимало людей. Сам факт наявності такого насипу, навіть без коштовностей, вказує на високий статус похованого. Хоча приклад могильників на Вінниччині унаочнює, що іноді халявили й використовували давніші кургани. Напевно, ніхто не пам’ятав, які народи їх звели та хто саме там похований. Насип є, трохи причепурити — і вийде гарний пам’ятник.

Ще є що досліджувати і — рятувати

- У Гордіївці знайшли понад 40 курганів, але не з усіма встигли попрацювати, бо наприкінці 1980-х років роботи згорнули. Що з курганами відбувається нині?

- Так, навколо Гордіївки й села Тростянчика є доволі великі курганні групи, недосліджені досі. На жаль, більшість із них продовжують пошкоджувати оранкою та іншими роботами. У 2012 році один курган знищили через будівництво газогону. Із цим нічого не вдалося вдіяти, винних не покарали, бо замовником був народний депутат.

Розкопки в Гордіївці в 1986-1987 роках / Надано Михайлом Потупчиком

Такі кургани треба оберігати й досліджувати. Якщо триває будівництво і щось неможливо зберегти — необхідно викликати археологів, фінансувати проведення досліджень, рятувати нашу історію.

- На Вінниччині є ініціативи, спрямовані на те, щоб зберегти цю історію?

- Ініціативи є завжди — і громадські, і з нашого боку, від органів охорони культурної спадщини. Проте в українському земельному законодавстві прописано, що землі сільгосппризначення є пріоритетними, змінити їхнє цільове призначення надзвичайно складно. Це стосується України загалом — в нас ледь набереться 30% пам’яток археології, які можуть бути знайдені.

Польща 50 років працювала з археологічним кадастром, і там вважають, що виявили й нанесли на кадастрову карту 99,9% археологічних пам’яток. Але все одно нещодавно на будівництві автобану знайшли невідомі раніше пам’ятки археології. В нас системна робота з виявлення пам’яток не проводилася ніколи. Всі пам’ятки археології зафіксовані майже випадково, це наукові розвідки окремих краєзнавців, пам’яткоохоронців, інших дослідників. Також додаються наслідки повальної приватизації земель, коли попаювали дороги, річки, не кажу вже про пам’ятки археології.

- Який нині вигляд має територія курганів, виявлених у 1980-х роках?

- Їх розкопали повністю, на знесення. Там нічого немає, просто поле, ведеться господарча діяльність.

Розкопки в Северинівці в 1988 році / З архіву Михайла Потупчика

- Чи є зацікавлені «золотом Поділля» міжнародні дослідники?

- Наші знахідки експонували у багатьох країнах спільно з НМІУ, Музеєм історичних коштовностей України, Ермітажем. Такі виставки відбувалися у Польщі, Німеччині, Фінляндії, Італії, США.

- Дослідження цих артефактів тривають? Чи можна розраховувати, що згодом ми дізнаємося про ці цінності більше?

- Археологічна наука в Україні переживає не найкращі часи. У 2010–2014 роках, у 2018-му проводили дослідження поблизу Порогів. Але в нас мало фахівців, які займаються сарматським періодом. Поки ще ні в кого не дійшли руки до повторних досліджень згаданих предметів. Можливо, виставка в Національному музеї історії України підштовхне до цього майбутніх студентів-археологів.

Марія Прокопенко, співробітниця відділу рекламно-виставкової роботи Національного музею історії України. Використані фото Національного музею історії України та з архіву Михайла Потупчика.