Вінничани відсвяткували 28-у річницю незалежності. Останні політичні події дещо затьмарили факти, які вже сміливо можна називати історію. Отже Вінниця була одним з тих міст, де створювалися передумови не стільки для підписання угоди в Біловезькій пущі, скільки ментального сприйняття незалежності. Саме у Вінниці був створений «Народний рух за перебудову», знесений один з перших пам'ятників Леніну і реалізована кулуарна домовленість між Московським патріархатом і комуністами. Більш докладно про ці події розповів депутат Вінницької міськради Олександр Парвадов, який працював на той час у місцевій владі.
«У нашому місті був створений «Народний рух за перебудову», прообраз майбутньої партії»
- Олександр Онисимович, як створювалися в Вінниці передумови того, що проголошення незалежності було сприйнято більшістю позитивно?
- Якщо згадувати події того періоду, то, напевно, слід почати з падіння цін на нафту на світовому ринку. Після того, як енергоносії з Близького Сходу стали переважати, у тодішнього СРСР почалися серйозні економічні проблеми, які вінничани прекрасно відчували на початку 1980-их.
Західному світу вдалося виграти гонку озброєнь, а в Радянському союзі втратили статті доходу. Це перше. А друге - це формування КПРС за принципом піраміди, коли саме «верхівка» визначає політику. Закостеніла структура призвела до того, що члени партії середньої ланки були готові до демократичних змін.
Симбіоз привів до різкого невдоволення умовами життя в країні, а перебудова і гласність в період генсека М. Горбачова дозволили побачити, як живуть на Заході. Виявилося, що ми відстали... Тому до кінця 1980-их тема набуття незалежності в суспільстві визріла. Вона не була штучною, як зараз дехто намагається представити, кажучи про те, що нібито серпневий путч ГКЧП в 1991 році «винен».
Більш того, скажу, що багато працівників партії робили все можливе, щоб домогтися демократичних змін і йти по новому шляху. Саме ці відцентрові сили в результаті розвели всіх по своїх національних «квартирах».
Вінниця в той час була особливим містом. У той час я працював в апараті міськкому, і я це відчував. Ми, а це люди зі здоровим глуздом, чекали незалежність і розуміли, що це об'єктивний процес. Більш того, якщо згадувати ті роки, то організаційна рушійна сила отримання незалежності з'явилася у Вінниці. У нашому місті був створений «Народний рух за перебудову», прообраз майбутньої партії.
- Як це було?..
- Відбулися збори нашої обласної письменницької організації, на яких були присутні Бортняк, Каменюк, Мулява, Кутузов та інші. Вінницькі письменники і педагоги створили «Народний рух».
На цьому першому зібранні був присутній мій колега Юрій Гайсановський. Так ось, тоді він розповідав, що приїхав і відомий наш земляк письменник Володимир Яворівський, який був на той час секретарем парторганізації Спілки письменників України. Він розкритикував ідею і запропонував допомагати робити перебудову Горбачову.
«Більшість резолюцій протестних мітингів написані в кабінетах міськкому»
- Це правда, що більшу частину ідеологічної основи «Народного руху за перебудову» формували саме представники Компартії?
- Так. Цю правду легко довести, якщо підняти архіви. Коли почалися масові мітинги на центральній площі Вінниці, де колись стояв пам'ятник Леніну, коли першому секретареві обкому Нехаївському розірвали піджак, міська влада підготувала місце на півострові Бригантина і надала його демократам для публічних акцій.
Більш того, перед мітингом засновникам «Народного руху» на чолі з Володимиром Мулява потрібні були резолюції. Вони готувалися в міськкомі партії. У той період з Володимиром Савовичем стосунки в нас були дуже дружніми...
- І він приходив в міськком...
- Так, і не тільки він. Більшість резолюцій протестних мітингів написані в кабінетах міськкому. Причому, ми їх писали не тому, що нас змушували. Особисто я намагався, щоб фрази були правильними, зрозумілими, розумними і відповідали духу часу.
Правда, ці думки пішли в розріз з підсумками всесоюзного референдуму 17 березня 1991 року, коли більшість в Україні та Вінницькій області підтримали ідею збереження єдиної держави. А 1 грудня того ж року вийшли абсолютно протилежні результати. На «грудневому» референдумі українці підтримали незалежність, після чого президентом був обраний Леонід Кравчук.
- Знову ж таки шлях на «Олімп» у нього був через Вінницьку область, де раніше його в Ямпільському районі обрали депутатом під час довиборів...
- Ще додам, що після обрання головою Верховної Ради України, будучи другим секретарем Компартії, в червні 1991-го в залі на четвертому поверсі нинішнього будинку Вінницької облради і ОДА (тодішнього обкому) полум'яною промовою він переконував усіх нас... Одну фразу запам'ятав на все життя: «Товариші, партії зараз важко. Давайте з'єднаємо плечі, візьмемося за руки і допоможе в боротьбі з «рухівцями». А в серпні того ж року він підписав указ про заборону Компартії.
«Ставши депутатом, Агафангел увійшов до фракції КПУ. Він сумлінно відсидів у залі 4 роки»
- Ви згадали про Володимира Мулява. Вінничанам він запам'ятався голодуванням біля будівлі сьогоднішньої мерії. З чим вона була пов'язана?
- Влітку 1989 року на площі стояв намет. Разом з ним там була Лариса Петрівна Корнієнко, як активний діяч демократичного руху. Раніше вона працювала секретарем-машиністкою у Вінницькому райвиконкомі.
Одного разу під час листопадової демонстрації Лариса Корнієнко навіть навпроти костьолу лягла на трамвайні рейки перед колоною військових. Вони якось примудрилися її підняти і винести у бік.
До речі, думаю, що велися нічні і денні спостереження за цим наметом ...
- Скільки днів тривала голодовка?
- Тижнів зо два. Вони вимагали заборони КПУ, відсторонення від влади комуністів і ряд більш радикальних заходів.
- Це правда, що по ночах вони трапезували?..
- За розповідями працівників правоохоронних органів, так. Більш того, навіть ковбасою собак годували. Хто їх забезпечував продуктами, не знаю.
- Вінниця стала одним з перших міст, де демонтували пам'ятник Леніну. Що до цього призвело?
- Тоді в місті було досить багато людей, які хотіли «декомунізації». На тлі того, що в країні помітно погіршилася економічна ситуація, в деяких містах, зокрема у Вінниці, пішов процес знесення пам'ятників, аналогічний тому, який спостерігався в 2014-15 роках.
У травні 1992 року виконком міськради прийняв рішення про демонтаж. Ніхто не заперечував, ніхто не відстоював його... Акцій протесту не було.
- І куди пам’ятник поділи?
- Якщо не помиляюся, то вивезли на склади якогось комунального підприємства в район Сабарова. Думаю, що до сих пір там знаходиться і на балансі перебуває.
- Ще одна цікава історія: за передачу Спасо-Преображенського собору Компартія попросила балотуватися в Раду митрополита Агафангела, який нині очолює Одеську єпархію УПЦ МП, а тоді Вінницьку. Це вірно, що союз «верхівки» партії з владикою був заради того, щоб вінничани не обрані представника правих сил?
- У 1984 році у Вінниці обладнали чудовий органний зал. Орган підібрали з урахуванням акустики приміщення. Там же стояв і унікальний рояль, на якому грав сам Святослав Ріхтер.
Домовленість між керівництвом партії та Агафангелом була. Упевнений в цьому. Він повинен бути стати альтернативою Мулява. Про те, що це правда, я знаю не з офіційних документів. Умови були наступними - партійне керівництво запевнило Агафангела, що не стане допомагати католикам в ідеї повернути органний зал, тобто, колишній Домініканський монастир, а будівлю передадуть православним. Там же раніше був як католицький, так і православний храми...
Крім того, партія взяла на себе зобов'язання допомогти з голосами на «староміському» виборчому окрузі за умови, що він увійде потім до фракції Компартії. Всі свої слова дотримали. Ставши депутатом, Агафангел увійшов до фракції КПУ. Він сумлінно відсидів у залі 4 роки.
