На тлі відродження національної свідомості вінничани намагаються відновити пам'ять про героїв минулих століть. Переважно свою місію вони вбачають у створенні нового постаменту та змушуванні влади виділити на нього кошти. А вже існуючі можуть занепадати. Їх не помічають, навіть при розташуванні у Вінниці. Така доля спіткала пам’ятники Івану Сірку, Мазепі, «Козацькій варті», Пилипу Орлику та княгині Ользі.
Нещодавно депутат Вінницької облради Володимир Барцьось згадав, що у цьому році виповнюється 250 років від загибелі козацького сотника І. Гонти. За його словами, обласна влада має підтримати ідею облаштування монументу у селі Гонтівка, де загинув герой.
Майже одночасно блогер Ігор Чепугов пригадав, що у травні виповнюється 400 років від дня народження полковника Івана Богуна та про проект пам’ятника величному оборонцю Вінниці, який давно хотіли спорудити, оскільки той знак, що є, навіть встановлений у «дивному» місці.
Вони мають рацію. Хоча дивним здається відношення до існуючих пам’ятників. Біля музею «Наш край – Поділля», що на вул. Пирогова, з 1995 року існує «галерея» кам’яних «брил», які присвячені різним відомим особистостям. Вони з’явилися за ініціативи міліцейського генерала Віктора Тяжлова.
За словами завідувача музеєм Валентина Остафійчука, на невеличкій ділянці містяться пам’ятники козацьким отаманам - Івану Сірку, Мазепі, Пилипу Орлику, «Козацькій варті», а також очільниці Русі Ользі, княгині Київській.
Отаман Сірко
Серед відомих постатей є також Тарас Шевченко і Олександр Пушкін, Олександр Можайський і Ляля Ратушна, поруч розташований монумент «Скорботна мати», який символізую сум за померлими під час Голодомору.
Княгиня Ольга
Звісно, ці пам’ятники є досить смілим втіленням образів. Митці так їх бачили… Як показує практика, смак та естетичність - це досить індивідуальне. Втім, саме на невеличкій галявині зібрано «символів» національно-визвольного руху більше, ніж будь-де в місті. Однак на жодне свято вона не збирає патріотично налаштованих вінничан з квітами та промовистими виступами. Наприкінці минулого року навіть піднімалося питання про реорганізацію самого музею, і жодних протестів не було.
«З часів заснування наш заклад є відомчим. Сьогодні він підпорядкований ГУ Нацполіції. Про закриття ми дізналися з преси. Сидимо на валізах… Буде сумно, якщо закриють музей, який нараховує 5 тисяч експонатів. В нашій колекції є досить цікаві речі. Наприклад, бойова сокира ІІ тис. до н.е., аналогів якої немає у музеях Вінниччини. Загалом експонати розповідають про різні епохи – від часів Трипілля до Другої Світової війни й АТО», - пояснює Валентин Григорович.
Тарас Шевченко
Майбутнє музею й експонатів залишається під питанням. Завідувач закладом сподівається, що рік-два на реорганізацію дадуть. Шаблею у таких випадках не махають. На інше питання, а чому патріотично налаштовані вінничани не помічають козацьких ватажків, які представлені на галявині поруч з музеєм, у В. Остафійчука відповіді немає. Мабуть, справа не в постатях і пам’яті про них, а у тому, хто і як досягав мети щодо встановлення чи вшанування…