Роль волонтерів у забезпеченні військових відома. Її складно переоцінити. Інше питання – відносини представників держави до волонтерів. Президентка ГО «Мольфар» Юлія Вотчер з 2014 року доставляє воїнам все – оптику і системи відеоспостереження, автівки, бронежилети і шоломи, одяг і взуття, турнікети та інші засоби для надання першої допомоги пораненим тощо.

На її думку, на різних щаблях влади залишилась «п’ята колонна» та бюрократи, які скоріше заважають наближенню перемоги, а ніж допомагають. Саме через них виникають «додаткові» перепони в роботі волонтерів, а подекуди ускладняється вже відпрацьований механізм придбання та доставки замовлень на лінію вогню.

Кажуть, що нині нібито не доречно критикувати владу. Мовляв, не на часі. Але в інтерв’ю NaПарижі відома волонтерка не приховує конкретні випадки «гальмування» допомоги військовим.

«Люди заспокоїлися, бо влада своїм «Марафоном», Аристовичем та рештою подібних «побєдоносів» присипляють людей»

- Юлія Луківна, з 24 лютого 2022-го фактично всі українці почали донатити на ЗСУ. Але фінансова спроможність населення знижується. Наскільки це відчутно для волонтерських організацій?

- Катастрофічно… З 2014 року в мене запитували, звідки у «Мольфара» беруться гроші.

Казала: «З неба падають». В той час кошти майже не шукала. Люди з розумінням потреб самі пропонували. Були звичайно випадки, коли приходила на підприємства з проханням про фінансову підтримку у певних закупках,  але це були поодинокі випадки.

Впродовж восьми років наша організація мала певну кількість людей, які були спроможні відпрацьовувати замовлення у сформованому фінансовому полі. І це була, на мій погляд, досить потужна волонтерська робота.

А з 24 лютого минулого року наче «греблю рвануло». Люди потоком почали надавати кошти або пропонували самотужки робити закупівлі необхідного і привозити з-за кордону. Ми знову, як в 14-му, вдягали, взували, надавали предмети захисту, медикаменти, машини… Довго перераховувати. Нагадаю, це була зима тож одягати було важче, була велика потреба в усьому. Одномоментно з’явилося багато нових військових формувань, які не мали нічогісінько, окрім бажання захищати свою землю.

У нас різко збільшився волонтерський «штат». Тому створили потужній логістичний центр, в якому працювали люди по різним напрямкам. Діяли групи прийому заявок і їх обробки. Скажу вам відверто – це була найскладніша ділянка роботи. Щоб задовільнити замовлення, потрібно додзвонитися до замовників, а вони не завжди на зв’язку, уточнити, що саме потрібно, якого розміру, для якої цілі той чи інший прилад, чи актуально їх прохання в цю мить, чи є трохи часу, щоб зачекати. Ми вирішили пріоритет надавати тим, хто був на передовій. Комунікаторам приходилося брати до уваги той факт, що військові були знервовані, інколи нетерплячі і навіть агресивні, і все це було потрібно приймати толерантно, без образ…

Окрім цього напрямку роботи, у нас були відділ міжнародних та «внутрішніх» закупівель та група доставки товару до наших складів, яких у нас на той час було п’ять. На складах йшло формування посилок, сотень посилок, і всім було потрібно все швидко. З великою повагою і подякою згадую «Нову пошту». Ми змогли забезпечити такий вал доставок лише завдячуючи її допомозі.

Багато волонтерів мали завдання моніторити і пропускати, мов крізь сито, різні сайти, адже одразу почали формувати базу даних номенклатури існуючих товарів, а також шукали можливості виготовляти те, чого не існувало, створювали пошивні майстерні, КБ по створенню приладів, установок… Все це робилося для ефективного забезпечування потреб фронту. Тут же з’явилася група перевізників автівок, які «снували» між Україною і країнами Європи, Америки. Придбані машини проходили техогляд, ремонтувалися, заправлялися, вантажилися необхідним і відправлялися на фронт.

Лише офіційно по бухгалтерії ГО за цей період пройшло 60 млн грн, а неофіційно – те, що передавали люди готівкою і товарами – ще до 90 мільйонів.

Згодом напруга трохи зменшилася. Наші люди уміють згуртуватися перед лицем небезпеки. Замовлень стало значно менше, але вони є, вони досить суттєві і важливі для наших захисників.

Так, солдата одягли, взули, нагодували, видали, на жаль, не завжди хорошу бронь і каску. Ці потреби майже закриті. Але залишаються такі архіважливі речі, як дрони, автівки, які наразі є «розхідниками». Досі бракує приладів нічного бачення, тепловізорів, а це життя бійців і якісне виконання ними бойових завдань.

В різний період виникає різка потреба в будівельних матеріалах і інструментах, бо нема-нема і починають хлопці будуватися, ремонтувати зруйновані та облаштовувати нові позиції.

Мені не зовсім зрозуміло логіка людей, ми війну ще не виграли, попереду нас усіх чекають важкі часи, але ситуація змінилась. Люди заспокоїлися, бо влада своїм «Марафоном», Аристовичем та рештою подібних «побєдоносів» присипляють людей.

А мало би бути інакше – з усіх ЗМІ, з кожного гучномовця з ранку і у вечорі має лунати інформація: ВОРОГ ПІДСТУПНИЙ, ВОРОГ СИЛЬНИЙ, НЕ МОЖНА ЗАСПОКОЮВАТИСЯ, ВСІМ ВІД МАЛОГО ДО СТАРОГО, ВСІ МОЮТЬ ДОПОМОГАТИ НАШІЙ АРМІЇ!!!

«Волати на владу та запитувати, куди ви діваєте ті мільйони західної допомоги, можна, але солдату від волань краще не стане»

- Що з придбаного найбільше коштує?

- «Очі». Хто перший побачить, у того більше шансів залишитися живим. Тож наші хлопці мають побачити ворога першими, щоб нищити його. А ще потрібні машини, оптика та дрони.

Хоча з броніками більш-менш питання закрито, проте не так давно боєць з Костянтинівки, розповів, що, випробуючи виданий бронік, звичайною кулею пробивав одразу дві плити, а назавтра мав йти на штурм. Радію з того, що нам вдалося швидко забезпечили всю групу іншими бронеплитами.

Після того штурму цей боєць прислав фото – на нашій плиті було лише дві цяточки від куль. Наша бронь випробування пройшла успішно.

- Витримала…

- Так. Хочу повернутися до питання про допомогу. На жаль, але маю думку, що і минула, і теперішня влада продемонстрували нам провальну політику в інформаційному полі -  суспільство було «відділено» від війни, ніби нам не довірили наше загальне горе, заколихували, відверто брехали…

Цю безглузду політику, як тільки минувся у людей переляк, ми відчували на собі, а від так і ті, хто є на передку.

Причин зменшення приходу грошей кілька - у  людей стало менше грошей. У когось будинки згоріли, у когось бізнес майже «зупинився», а є і розчаровані тим, що бідняки відривають від себе копійчину, а ті, хто примостився при владі, крадуть безсоромно і ради цьому явищу немає. Люди реагують на такі явища втратою активності у допомозі. Проте зарано зупинятися, бо саме зараз дуже важливо допомогти нашим військовим, адже наразі настає переломний момент – або ми їх, або вони нас…

А тут ще влада створює нам додаткові труднощі.

На позиціях є шалена потреба у великих павербанках, генераторах та інших дороговартісних речі. Щоб офіційно купити чи передати те, що прийшло як гуманітарка, потрібен запит від частини. Саме з цього і тут починаються складнощі – не дають нам ці запити, бо у штабі, який далеченько від переднього краю, не бачать в цьому потреби. І це поблизу Бахмута!.... І тут ми починаємо «хімічити» щоб купити і відправити необхідне.

Одним словом важко тим, хто виборює перемогу на фронті і тим, хто їм допомагає.

Тепер про гроші. При всій своїй бідності, люди мають чітко зрозуміти, якщо зараз ми не допоможемо нашим захисникам, то завтра будемо рабами. Волати на владу та запитувати, куди ви діваєте ті мільйони західної допомоги, можна, але солдату від волань краще не стане.

Навіть зараз, поки ми розмовляємо, на телефон надійшло повідомлення: «… наша машина вже «здулась», ледь раму не загубив…», а це означає, що автор від мене нову чекає… І так весь час.

Раніше, коли у нас замовляли приціли, ми уточнювали у військових технічні характеристики потрібного приладу, а зараз взагалі не можемо допомогти.

Та й про забезпечення дронами можна багато розповідати. По-перше, великі фонди інформують, як багато вони купують і передають дрони у бригади, але на передовій чомусь їх не видно.

По-друге, у нас достатньо своїх народних умільців, які втомились переконувати і просити виділення площадки, і дронів було б вдосталь. Не дають…

- Військовим однозначно потрібні дрони у необмеженій кількості. Вони про це постійно кажуть. На Вашу думку, чому досі в Україні не створені конвеєрні виробництва по зборці БпЛА?

- Якби того, хто за це відповідає, тиждень потримати поблизу Бахмута, він би сам їх малював і клеїв… В силу того, що він сидить у кабінеті, захищений зарплатою, перепусткою, машиною, охороною, йому це не цікаво.

Марія Берлінська (засновниця ГО «Центр підтримки аеророзвідки», - прим. авт.) свого часу створила велику групу дронів для розвідки. Комусь вона заважала, і її однодумців розігнали. Епопею про 500 дронів, які застрягли на кордоні, соромно згадувати. Поляки пропустили, на українському кордоні відмовили, оскільки у нас їх визнали предметами «подвійного призначення». Пів року Марія оббивала пороги, доводила, писала… Марно.

Особисто моя думка, так може чинити лише ворог…

- Резидентура росіян?

- На всіх щаблях вони ще є. Бо не одна мисляча людина не зупинила б такий вантаж. В мене син воює на Донбасі – я, звичайно, хочу, щоб він ворога «бачив». Хіба я б спинила поставки?... У того, хто спинив, родини там не має, а за зволікання йому певно ще й дають винагороду.

Саме тому і вважаю, що гальмує, заважає нам у нашій праці «п’ята колонна», яка є у вищому та середньому рівні керівництва, а також недоумки на нижчому…

- На Заході кажуть, що Україні надали все для успішного контрнаступу. Керівництво нашої держави обережне у прогнозах щодо результатів. Що кажуть військові, вони вірять в успіх?

- Якщо раніше я вважала, що допомога є лише на папері, то тепер власними очима бачила, яка сучасна техніка надходить. Навіть сама їздила на броньованій MaxxPro, машина хоч і дуже велика, проте у керуванні проста, автомат, навіть я справилась з управлінням.

Ви запитуєте, чи вірять начальники штабів, комбати, звичайні солдати у контрнаступ і його успіх? Наші хлопці готові без зброї рвати ворога на шмаття, там такий настрій, дуже високого рівня вмотивованість!

А про те, чи готові ми до контрнаступу чи ні, нам обговорювати не варто. Мене і дивували, і смішили, і дратували анонси наступу, про який говорять усі, кому не ліньки. Що ж це за контрнаступ, про який всі все знають?

- Як «пограбування по-італійськи»…

- Про це має знати лише один Залужний. Згадайте, як Харківщину швидко звільнили – бо була тиша…

«За пропуск кожної вантажівки тепер треба просити місцеву владу, аби вона домовлялась з прикордонниками»

 - Чи можна сказати, що держава допомагає волонтерам?

- Не знаю, чим влада  може допомогти. Хай би не заважала… Правда є і виключення – до кабінету Сергія Моргунова (Вінницький міський голова, - прим. авт.) завжди можна зайти з проханням і вийти з допомогою, перевірено роками!.

Державні механізми впродовж всього періоду війни намагались ускладнити роботу волонтера через вигадані дозволи, заборони, а нам приходиться шукати шпаринку, аби виконати свою роботу. Для мне держава – це Ви, я, ті, що по вулиці ходять, ті, що на Сході воюють. А от представники влади не один раз прагнули нас, волонтерів, «поставити у стійло», саме державні клерки нам і заважають.

Прикрих моментів від влади маємо достатньо. Наприклад, є питання, які ми самотужки вирішуємо, а є такі, які без влади не вирішити. Впродовж 10 років з Америки йшла потужна допомога безперервним потоком, тільки встигай приймати вантажі.

Зеленський сам запропонував волонтерам визначити тих, чия допомога була суттєвою і тривалою, і від імені організацій представити українців, які проживають за кордоном і надають значну допомогу військовим та постраждалим від війни, до державних нагород. Наша організація подала нагородні документи на трьох американців українського походження.

Але… Знайшлись недоліки у законі, у постанові, а ще, з’ясувалося, що не всі представлені до нагород, мають іноземне громадянство, а тільки посвідки на проживання. Пізніше змінили відомство, яке працюватиме з цим питанням. Зрештою передали все на розгляд до обласної влади. Тобто - «глухий кут».

Другий рік минає, нікого і нічим не нагородили. І як мені дивитися в очі цим людям, з якими триста разів переробляла документи? У підсумку сказали, що треба подавати через ОВА.

Подала. Чекаю на відповідь. Цей приклад, як відповідь Вам на питання про допомогу держави.

І на сьогодні саме ці американці надсилають нашим захисникам унікальні оптичні системи, які дозволяють бачити на кілометри вдень і в ночі, за будь-якої погоди. Повезу ці прилади на Схід, щоб підсилити наших бійців. А перед українцями за нездійснене нагородження, ми у боргу.

- Чому інколи на митниці виникають проблеми із завезенням речей для військових?

- Через те, що чітко не прописані митрі та прикордонні правила. І кожен читає їх, як кому заманеться. Одночасно з цим, є такі, які під виглядом волонтерства роблять гешефт (прибуткову справу), звичайно, це не припустимо і шкодить доброчесним волонтерам.  Дякуючи долі, мені вдавалося залагоджувати всі питання із завезенням, але проблема є і вона досить вагома.

- Наче останнім часом прикордонники менше пропускають волонтерського транспорту за кордон через те, що таким «Шляхом» чоловіки виїжджають і не повертаються. У Вас виникали труднощі?

- Нещодавно виникли. Зупинили машину. Офіційна версія відмови – неповний перелік документів для виїзду. Хоча це не відповідало дійсності. Неофіційне пояснення – «багато вас виїжджає, мало повертається». Телефоную на «гарячу лінію» ДПС і пояснюю, що люди їдуть за турнікетами та бандажами для перев’язок. Ніби мене зрозуміли, запропонували перетелефонувати водієві, щоб залагодити питання в телефонному режими, але натомість йому порадили звертатися до суду.

Як Вам таке? Звичайно, хлопці повернулися. До слова, такі безпідставні відмови несуть реальні збитки для перевізників, бо вони беруть відпустки з роботи, витрачаються на пальне, відірвані від родин, а результат «мінусовий»…

Про цей випадок я написала на своїй сторінці Facebook, вважала за потрібне тегнути усіх силовиків, яких могла.

Відповідь була миттєва – лист з Держприкордонної служби до ОДА про те, що за «Мольфаром» в них рахується 10(!) втікачів. Я ж знаю про двох. І про цих втікачів було одразу повідомлено до СБУ. Про інших – вигадка ДПС. Маленька помста? Можливо.

Тому поясню ситуацію. До нас звертаються люди з пропозицією про допомогу, кожному ж не влізти у голову. Перший втікач - ніби нормальна людина. Бізнесмен, за власні кошти купував автівки для фронту. Поїхав за третьою – і не повернувся. Що з ним сталося, я не знаю. А другий випадок, ще більш дивний. Цей чоловік був комунікатором між Україною і Канадою у купівлі великої партії бронеплит. Вся фінансова операція пройшла бездоганно. А тут наобіцяв привезти з Німеччини багато різного і потрібного. За обіцяним вантажем відрядили велику автівку Renault, але, перетнувши кордон, на першій заправці утікач заявив напарнику про те, що від тепер у них різні шляхи. Правда, зовсім недавно він написав у WhatsApp про те, що, що вже повернувся до України. Але цього факту особисто не перевіряла. Це по відомим мені втікачам.

Для чого нам приписали інших втікачів, не відомо.

Загалом ситуація вкрай дивна і незрозуміла. Виходить, що за пропуск кожної вантажівки тепер треба просити місцеву владу, аби вона домовлялась з прикордонниками. То чи не ліпше їх представника ввести до складу групи «Шлях», нехай все перевіряють до виїзду людей до кордону. Бо інакше бажання чи то рішення однієї людини у формі перекреслює роботу всієї комісії, в складі якої є представники військкомату, фінансових, правоохоронних структур, СБУ. До речі, це теж про «допомогу держави» і різні там «п’яті колони»…

- Останнім часом набули розголосу «історії» про торгівлю «волонтеркою». Це поодинокі випадки чи поодинокі стали відомими?

- Друге… Наша діяльність відкрита, все як на долоні, ніяких там шу-шу немає. Можемо допомогти – робимо це, не можемо, вибачаємося, і люди з розумінням ставляться до таких випадків. А щоб щось продавати…у нас такого немає! Однак, були випадки – телефонують і кажуть: «Треба бронік. Скільки коштує?». У нас відповідь: «Господь з вами, вам варто лише написати заявку і надати необхідні документи». Згодом дізнаюсь, де за якою ціною пропонують волонтери різні речі. На жаль таке буває.

Разом з тим вважаю, що торгують броніками псевдоволонтери. Їх «бізнес» не впливає на загальну систему оборони. А от великі «продажі» є на складах Запоріжжя, Дніпра, Львова. Там роками лежить конче потрібний «товар», який обраховується сотнями тон. А от це злочин.

Маю надію та переконання, що відповідні органи виконають свою роботу та наведуть лад у цьому питанні.

Фото надані Юлією Вотчер - з поїздок до лінії фронту