Від перших проектних замальовок до здачі в експлуатацію школи на «Поділлі» пройшло 14 років. Наразі навчальний заклад за своєю концепцією побудови та архітектурними рішеннями відповідає вимогам часу більше, ніж решта у Вінниці. За словами співавтора проекту, керівника «Архітектурної майстерні Плясовиці» Віталія Плясовиці, її створення відбувалося у час дії застарілих будівельних норм. Але попри їх суворі рамки вдалося реалізувати майже усі архітекторські «родзинки».

«При проектуванні класів ми зробили їх більш просторими, ніж вимагали норми»

- Пане Віталію, створення школи на «Поділлі» передбачалось у 2000-х при виділенні земельної ділянки під будівництво мікрорайону. А коли безпосередньо її стали планувати?

- Якщо точніше, то у 2000-2001 роках, коли головним архітектором міста був Олександр Єгоров. Він виступав одним зі співавторів проекту детального планування мікрорайону. Саме при розробці детального планування передбачалося спорудження дитячих садочків, торгових центрів та школи. Адже не можливо будувати новий мікрорайон без соціальної інфраструктури.

Однак, вперше до планування школи ми приступили у 2006 році. Вона, як і дитячий садочок планувалася у 8-го кварталі мікрорайону.   

Наша команда архітекторів отримала конкретне завдання щодо наповненості школи від виконкому міськради. На адресу мого батька Юрія Плясовиці, який тоді очолював підприємство і теж є співавтором проєкту, надійшов лист від 6 березня 2006-го.

До речі, у цьому документі була досить цікава фраза: «Розрахункова кількість дітей за підрахунком складає 1568 малюків». Оскільки тоді у міськраді вважали, що тенденції йдуть до зниження народжуваності, то у завданні орієнтували нас на проектування закладу, розрахованого на 1176 школярів.

Такою була ситуація у 2006-му. Нині все змінилося. Втім, проєкт школи розраховано на 1200 дітей, а в дійсності вона вмістить і 1300 школярів. Можливо ми відчували, що народжувати дітей будуть більше, тому при проєктуванні шкільних класів робили їх більшими. Навіть виходили «за рамки» стандартів.

Отримавши завдання у березні, вже 12 жовтня 2006 року ми вийшли на містобудівну раду, де представили весь 8 квартал, в тому числі садочок та школу. Наші проєкти було погоджено. У 2007 році ми також успішно пройшли експертизу проекту. І на тому була крапка… Увесь процес зупинився, адже почалась економічна криза.

Згадали за школу вже у 2011 році. Інвестор замовив робочий проект. Взагалі намагались почати будувати декілька разів. Активне будівництво розпочалось у 2015 році, коли «Концерн Поділля» згідно з інвестиційною угодою заклав фундамент. А міська рада активно долучилася з початку 2017 року.

Зрозуміло, що з 2011-го змінилися ціни, тому кошторис довелося осучаснювати. Також змінились окремі нормативи. Наприклад, з'явилася вимога щодо інклюзивності, чого раніше не було.

У той час ми плідно співпрацювали з департаментами капітального будівництва та освіти - як замовником та майбутнім «користувачем». Відповідно до нових вимог ми відкоригували робочу документацію, зокрема передбачили зовнішній ліфт. Також, для дітей з особливими потребами переробили санітарні кімнати.

 

Згадаю ще про проектування кухні. Розумію здивування, але, на мою думку, технологія проектування є надзвичайно складною, адже відсутні нормативні документи щодо її спорудження та облаштування. Були лише базові радянські напрацювання, які ми й використовували. Тому, я хочу віддати належне департаменту освіти, який на той момент підключився і надав нам технологів-практиків. Врешті-решт кухня задовольняє всім критеріям і влаштує самих кухарів.

«Ми пропонували передбачити басейн, адже конструктивно в нас була можливість створити його»

- З кінця 1980-их у Вінниці шкіл не будували. За основу брали радянські стандарти чи більш сучасні напрацювання?

- Що стосується самої архітектури при проектуванні, то ми не могли собі дозволити використовувати шаблони Радянського Союзу. Нам довелось вивчати все з «нуля», переглядати типові проекти та створювати свій образ сучасної школи. Тому, наразі школа на Поділлі є унікальною.

Приміром, виникла задумка створити внутрішній двір - тихе місце, де діти мали б можливість збиратись й гратись або просто спілкуватись. Й це в нас вийшло. Що стосується зовнішнього двору, ідею теж реалізували у повному обсязі. Сьогодні він включає спортивні та дитячі майданчики.

Звісно, ми не могли залишити школу без своїх архітектурних «фішечок» - двох великих спортзалів, між якими є терасна галерея. По ній можна ходити і дивитись зверху на спортивні зали, а за потребою там вболівальники можуть спостерігати за змаганнями.

Головним завданням для нас було відділити приміщення для молодшокласників - створити для них своє крило, зі своїми санвузлами, сходами й виходом на вулицю, а також відкритими терасами, за які ми, між іншим, досить довго боролись. Адже нас переконували, що саме тераси досить незручні й складні в експлуатації. Але нам, як архітекторам, важлива не лише легкість в експлуатації, а ще й зовнішній вигляд…

- Замовник не завжди погоджувався і від деяких елементів у кінцевому варіанті відмовилися?

- Інколи нас не чули. Наприклад, ще у 2006 році ми пропонували передбачити басейн, адже конструктивно в нас була можливість створити його у підвальному приміщенні.  На той момент нам сказали, що це дорого й він не потрібен. Потім пропонували зробити там тир, але відповідь також була негативна.

Проте найбільшою, як на мене, проблемою можна вважати потребу відповідати державним будівельним нормам зразка 1997 року. Це як Біблія для проєктувальників.

- ДБН виявився застарілим?..

- Не дивлячись на розвиток Інтернету, відеоспостереження й сучасних гаджетів, ми повинні були слідувати цим застарілим нормам, в яких, наприклад, передбачалося обов'язкове створення у школах кінопроєкторської кімнати розміром близько 25 квадратних метрів. У новій сучасній школі ми мали передбачити те, від чого вже всі відмовилися.

- Ці норми і досі діють!

- На щастя, у 2018 році вийшли нові ДБН стосовно будівництва шкіл, саме тоді, коли ми майже закінчили будувати нашу школу...  Там вже були прописані обов'язковими Інтернет, штучна вентиляція, та багато інших сучасних норм. 

«Часи типових проєктів у минулому. Можуть використовуватися лише деякі елементи»

- Школа на «Поділлі» з самого початку розглядалась, як девятирічка?

- Взагалі про це мова пішла лише пів року тому. До цього ми проектували її загальноосвітньою школою I-III ступенів. Можливо зміни ці пов'язані з реформою освіти.

- Зважаючи на те, що нові школи в Україні будують вкрай рідко, чи були складності зі здачею об’єкта в експлуатацію?

- Будь-які великі об'єкти мають ряд проблем при здачі в експлуатацію...  Нам пощастило через те, що школа не є комерційним об'єктом. Про неї всі казали, і зацікавленими були усі, зокрема представники обласної та міської влади, тому 28 серпня ми отримали сертифікат. Приймали в ДАБІ з Києва, оскільки об’єкт підвищеної складності. Приїхали інспектори з Києва і залишилися усім задоволені. Чесно кажучи я вважав, що буде гірше – щось доведеться переробляти, а на усунення недоліків потрібен час. Помилявся, але це приємно.

Загалом, враховуючи, що я в цій школі «кручусь» з 2006 року, тобто вже 14 років, для мене минуло ціле будівельне й архітектурне життя. Погодьтесь, що 14 років - це досить великий термін, не дивлячись на тривалі «паузи». Навіть під час них я не залишав думки про школу, вона «сиділа» в голові, мене бентежило, що споруда не добудована і розуміння того, що коли її розпочнуть добудовувати, то деякі елементи морально застаріють...

- Сьогодні проєктували б зовсім по-іншому?

- Звісно, і зробили б її ще більш сучасною. Коли нині мені нарікають на те, чому ти не заклав до кошторису відеоспосереження, я відповідаю, що на той час не міг. Школа будувалася за бюджетні кошти. Старим ДБН спостереження не передбачалося, а наш проект передбачав постійні перевірки й експертизи. Якщо включиш «непередбачений» елемент, який коштує зайву копійку, проект «заріжуть». 

Лише зараз за новими нормами можна використовувати більш сучасні матеріали, залучати більше скла у оздобленні. Хоча й на сьогоднішній день вона виглядає вже як сучасна школа.

- Чи можна казати, що це школа нового типу, та чи стане її проєкт базовим для спорудження у майбутньому нових учбових закладів?

- Я маю сумніви. Адже ми не живемо в Радянському союзі, коли існували типові проєкти, і був указ будувати швидко, дешево й зі стандартом на 1500 дітей. Сьогодні ми живемо в іншому світі, в інший час. Я гадаю, що можуть використовуватись якісь елементи в проєктуванні, хоча демографічна ситуація кожен рік в різних містах у нашій країні змінюється.

Знаєте, поки що школу оцінюють по стінах, архітектурі, а через рік її будуть оцінювати вже по вчительському складу. Тому залишається побажати плідної праці вчителям, котрі прийдуть працювати у найсучаснішу школу Вінниці, та успішного навчання учням – новим жителям школи! Нехай нова школа, нові умови, нові технології надихають та допомагають ростити талановите молоде покоління майбутніх творців успішної історії нашої квітучої країни.