Відомий вінницький архітектор та письменник Юрій Плясовиця завершив роман «Жіноча пастораль Нестора Махна». Вінницький митець, який, як і отаман, народився в Гуляйполі на Запоріжжі, ще до виходу книги вирішив заінтригувати публіку.

Митець опублікував на своїй сторінці у FB відверто еротичний тизер роману.

Автор схоже відійшов від «багатостраждальності» та «героїзації», характерної для більшості історичних творів та зробив ставку на людські почуття та бажання.

«Будьте щасливі, адже це всіх так дратує!». Подібні слова могла сказати тільки щаслива людина, про щасливих людей, а наші герої, всупереч жахіттям часу, все ж, були щасливими. Мені так дуже хочеться. І це не дратує, ні мене, ні, сподіваюся тебе, мій читачу», - звертається митець до поціновувачів свого таланту.

Далі автор наводить кілька фрагментів з роману "Жіноча пастораль Нестора Махна": «… чужа душа, тим паче – жіноча, ніколи, ніколи, тим більше поночі, не може посадити себе на ланцюг, відійдеш від неї… вона відчуває свою непотрібність і роздумує: куди, куди прилаштувати… свій передок, продовжувати кохання, чи вийти заміж – наплодити діточок, красунь та красенів, подібних собі.

… і з’являється хлопчик, не ти, інший. Ласкаво підсовує дівчину на край столу, опускається на коліна, розводить ніжки, цілує розкішне, вологе чудо… хіба це можливо витримати?, повільно лиже, вабить язиком, забирається в глибину… різко зводиться на ноги і розтинає пустоту – мокру, вичікуючи, палаючу і повільно, ой, як повільно, направляється вглиб, і вже назад, знову глибше, оголяє груди, облизує, смокче, стогне, спалахує, пульсує, впивається губами в уже їх спільний рот, змішаний піт тече по тілам… спаленим жаром близькості, а він, ненаситний, все водить … туди – сюди, ноги несвідомо стискують все, що в змозі охопити…

… здивовано розглядав суперника. Гарненький хлопчина, щоправда, невисокий і тендітний, подібний тобі, знав, таких не дуже полюбляють жінки – їм хочеться здоровенного самця, який придушить їх у ліжку, тяга до здорованів - це не примха, так природа надолужує майбутнє людства, в її анналах, десь там, записано: для продовження роду треба жіночу красу в пишному тілі, а чоловічу в фізичній силі.

… що тобі залишається? …коли ти - воїн, вдень живеш анархічною ідеєю, вночі - жінкою. А вона?... заклопотана своїм передком, який не у змозі відпустити тебе, ні вдень, ні поночі, а ти маєш йти, бігти, мчати, летіти, вести за собою – ти не у змозі зосередитися тільки на ній, вивчати кожну її шпаринку, тим більше ділити її з іншими хлопчиками – тебе тягне у простір, у Всесвіт, у коло людських душ, уява котрих значно важливіша, аніж, хай і чудовий, але все ж – просто жіночий лобок».