Ветеран АТО Олександр Грамарчук з Вінниці, відомий серед побратимів та й серед широкого загалу під позивним Гром, тепер - на інформаційному фронті. І, судячи з того, якого "переполоху" він свого часу наробив серед російських пропагандистів своєю авторською тушонкою із серії "Сєпар в сметані", справляється на цій ниві непогано. Але, каже Олександр, окрім зовнішнього, має Україна й внутрішніх ворогів - п'яту колону Москви. Проти неї фронтовик також веде невтомну боротьбу, чим неабияк бентежить своїх опонентів.
Про те, як склався військовий шлях Грома, як виникла ідея "Сєпара в сметані" та чому проект, скоріш за все, буде припинятись, про спробу зайнятись політикою та нинішню інформаційну війну, про тату із портретом Зеленського, яке він обіцяв собі зробити, якщо отримає тисячу замовлень на "Сєпара..." Олександр розповів в інтерв'ю NаПарижі. Розмова вийшла серйозна, але з долею іронії, бо без цього, каже Гром, ніяк - ні в окопах, ні на фронті інформаційному.
- Я народився в родині військовослужбовця, дитячі роки пройшли у військових містечках, коли підростав, з батьком часто бував у казармах на полігонах, стрільбищах. Тому, у 1999 році, коли закінчив школу, мій шлях уже в мене голові був "намальований" - мріяв бути льотчиком-винищувачем, до цього готувався. Вступив до Харківського інституту Повітряних Сил, усі екзамени вдалось здати на відмінно. Але трохи здоров’я підкачало: у кардіограмі знайшли деякі неточності, які не дозволяли бути льотчиком-винищувачем. Тоді мені запропонували освоїти наземну спеціальність у цьому ж інституті. Був дуже розчарований, взагалі думав залишити і поступати наступного року. Були ще пропозиції вступити до Одеського інституту сухопутних військ на факультет аеромобільних військ, можна було вступити до Хмельницької академії прикордонних військ - це тоді було дуже в "тренді" - прикордонники вважались елітою, бо вони і грошове забезпечення хороше мали, і на той час, як відомо, дуже добре "трусили" різні вантажі. Але я, як людина чесна, відмовився від таких пропозицій і переписав рапорт на наземну спеціальність. Закінчив за фахом "наземне забезпечення бойових дій авіації" і продовжив свій шлях вже в офіцерських погонах в різних гарнізонах України: Вінниця, Гайсин, Васильків.
У Василькові вже застав Майдан і початок анексії Криму та війни. Після анексії Криму в мене навіть не було сумнівів, що потрібно захищати Україну зі зброєю в руках. Написав рапорт на добровільну участь в АТО і вибув на виконання завдань. На початку я був відкомандирований у різні підрозділи в якості психолога. Намагався зрозуміти, що відчуває військовий перед тим, як вступити в бій, під час бою і після бою. На той час я вже пройшов перенавчання на кількох курсах, в тому числі під егідою ОБСЄ і НАТО, як військового психолога, і потрібна була практика, щоб допомагати людям опанувати себе. Ми бачили, які були проблеми у ветеранів і Другої світової війни, і американських ветеранів після В'єтнаму, Кореї, у ветеранів, які брали участь у війні в Афганістані. І вже на початку війни я бачив, що нас це також не омине. Просився зразу, щоб мене відправили на "нуль", казав, зніму погони, щоб ніхто не знав, що я майор, буду казати, що просто військовий психолог, бо я мав на своїй шкірі це відчути. Просився, відправили і відчув. Було навіть таке, що вже з родиною прощався... Але я і більшість моїх хлопців вижили. Найважче, звісно, було у 2014 - на початку 2015 року. Коли з Дебальцевого виходили, взагалі жах був. Тоді ж зрозумів, що проти нас, окрім воєнних дій, ведеться дуже потужна інформаційна війна. З того моменту вже потроху почав "впрягатися" в інформаційний напрям. Повернувшись після "Зеніту" наприкінці вересня 2015 року, почав штудіювати матеріали, аналізувати інформаційний простір. Коли вже перевівся до розвідувального батальйону, почав освоювати ази саме інформаційної війни.
- І став героєм програми московської пропагандистки Скабєєвої зі своєю тушонкою "Сєпар в сметані"...
- Це вже було після звільнення з лав ЗСУ. Це був, так би мовити, один з моїх "дембельських акордів". Скабєєва не знала, чи я служу чи не служу, але це був дуже потужний удар по мізках росіян і їхніх сателітів.
- Як виникла ідея цієї тушонки?
- Думка щось таке робити була давно, ще коли волонтери возили "снігурів з укропом". Я просто це трохи удосконалив і зробив так, щоб це був якісний продукт з гарною етикеткою, щоб він класно заходив як військовим, так і цивільним.
- Чув, що плануєте припиняти цей проект?
- Так, зараз планую його згортати, але якщо замовляють, то окремі замовлення, звісно, роблю. Але так, щоб це було масове виробництво, то цей етап вже пройшов. У мене була мета - щоб якнайбільше таких банок з'явилося в різних куточках України - щоб люди їх побачили. Особливо мене цікавило, щоб ці банки опинилися в "сірій зоні" або десь на тій стороні. І вони там опинилися. Появились вони навіть в РФ. Не знаю, хто передав. Не знаю, що цій людині краще зробити: або шию скрутити, або руку потиснути... Але коли російський журналіст у прямому ефірі показував банку "Сєпара в олії", мовляв "вот людоедские консервы", відкриває цю банку, дивиться, вилкою колупає, бере на хліб, пробує: "нормальная вкусная тушонка..." - і бачу таке розчарування на його обличчі. Не знаю, що він очікував - відчути там смак лаптєй чи колорадську лєнту звідти дістати, а там нормальна свинина. І коментарі йому пішли від самих кацапів: "ты укропскую тушонку еш - чтоб ты подавился" - я тоді аплодував.
- А прямих замовлень з Росії не було?
- Були, але я сказав, що принципово в Росію не відправляю, якщо хочете своїх братушок отримати, то тільки в цинковому гробу і без етикеток - це домовляйтесь з так званими ДНР і ЛНР - вони вам "Камази" понагружають повні, бо вже не знають де їх хоронити.
- З усіх регіонів України були замовлення?
- Практично так. Я складав для себе таку карту. Найбільше замовлень було з Київщини, Одещини, Донеччини, Дніпропетровщини і частково з Львівщини. Найменше - з Волині, Закарпаття чомусь і Сумщини.
- Хтось з відомих політиків пробував "Сєпарів"?
- Хтось мабуть пробував. Про Порошенка не знаю, особисто йому не вручав. Про Зеленського також не знаю, але якось було фото, де і Зеленський, і "Сєпар і сметані" одночасно потрапили до Одеси. Треба запитати - якщо буде себе гарно почувати, значить пробував.
- Про участь у парламентських виборах минулого року не жалкуєте?
- Ні, це дуже класний досвід для кожного незалежно навіть від того, від якої партії балотуватися. По-перше, це спілкування з людьми, стає зрозуміло, що робиться в нас взагалі в регіоні. Це нагода вийти за межі свого кола спілкування і поїхати в села, де може й не побував би і поспілкуватись з людьми, почути, як вони розуміють державну політику, як розуміють події, які в нас відбуваються, і для себе можна зробити певні висновки. Я для себе висновки зробив. У деякій мірі невтішні. Бо більшість наших людей піддаються зовнішньому впливу. А це - телевізор, Інтернет, який також часто стає засобом маніпуляції громадською думкою.
- Те, що не виграли вибори дуже розчарувало? Якби виграли, комфортно було б працювати у цьому складі Верховної Ради?
- Звісно, мені було б некомфортно. Це те ж саме, що потрапити, наприклад, у підрозділ, де є 8% нормальних адекватних військових, а решта - просто набрані з навчального центру, або взагалі без навчання. Їх треба навчити, а хтось хоче вчитись, вникає, а комусь це зовсім не потрібно, а хтось взагалі хоче перейти на ту сторону. Так само в нас в парламенті зараз. Там дійсно є російська п'ята колона, яка хоче затягнути Україну до РФ.
- Але від участі в політиці поки відмовлятися не будете?
- Ну я поки не є представником політикуму, але веду інформаційну діяльність, спрямовану саме на євроатлантичний курс України. По-друге, не даю забувати владі, хто їхні виборці. Влада не має віддалятись від народу. Якщо вони назвали себе "слугами народу" - хай служать і не забувають, що вони "слуги", бо ми їх будемо контролювати і слідкувати за кожним їхнім "факапом" і тицяти мордочкою у кожен цей "факап".
- Місцеві вінницькі "слуги народу" на ображаються на Вас за якісь випадки проти їхніх лідерів?
- Мені все одно - ображаються вони чи не ображаються. Якщо впряглись, вони мають працювати. Мені, наприклад, не подобається їхня поведінка щодо місцевих ЗМІ. Нещодавно троє представників "Слуги народу" збирали брифінг - скільки туди журналістів запросили? Двох чи трьох... А скільки в нас у Вінниці є ЗМІ? Вистачає... Хоча б з десяток видань запросили б. А чому не запросили? Бо бояться незручних питань. Це ж навпаки мало б бути класно для будь-якого політика, коли журналіст ставить якесь провокативне питання - якщо він на нього відповів, це йому буде плюс в політичний "актив". Якщо він боїться журналістів, значить йому є що приховувати.
- "Слуги народу" не пропонували від них балотуватися на наступних місцевих виборах?
- Не пропонували і навряд чи запропонують - вони ж мене знають. В мене просто не такий склад характеру, щоб продатись за якісь гроші і ретранслювати думки, які в мене в голові ніколи б не виникли.
- Що то було із тату-челенджем? То був жарт чи справді вибили б собі портрет Зеленського?
- Я завжди якщо даю слово, то його дотримуюсь. А це був скоріше такий експеримент: оскільки в нас народ любить шоу, то я готовий був його влаштувати - в прямому ефірі нанести татуювання із портретом Зеленського. Не буду казати, на якій частині тіла... :) Але мало бути для цього тисяча замовників "Сєпара в сметані". І тут виникла така дилема: переважно прихильники Зеленського серед інтернет-аудиторії - це російськомовна частина населення, яка в деякій мірі підтримує терористичні погляди "ЛНР-ДНР". Це серед інтернет-користувачів, а якщо в реальному житті, то це більшість людей, які були проти Порошенка і принципово проти нього голосували. От я думав, чи прихильники Зеленського на цю акцію "купляться" чи вони не будуть принципово "Сєпара в сметані" брати, бо для них це "людоєдство". Для них слово "сєпар" означає людину. А "сєпар" не значить "людина". Не "купились" вони...
- Але потім у "другому раунді" з тату Порошенка так само не вийшло?
- Ну цей раунд вже не викликав уже такого резонансу і ажіотажу. Та й, якщо "порохобот" буде набивати собі портрет Порошенка, це буде не так епічно і шоу вже не вийде:) А прихильники Порошенка менш схильні до того, щоб вимагати шоу.
- Але ескіз тату з Порошенком був непоганий і буде шкода, якщо він пропаде...
- Може комусь зроблю, хто захоче. Зараз я поставив собі мету - перенавчитись із майстра, який тільки сам собі робить, на сертифікованого майстра тату. Потім хочу відкрити салон і охоче клієнту нанесу цей ескіз. Я не хочу, щоб до мене зараз прийшла людина, попросила портрет Зеленського, а я буду несертифікованим майстром - це неправильно:) Біщнес має бути білим і відкритим.
- До слова, про бізнес: держава зараз допомагає ветеранам із відкриттям власної справи? Бо говорять про це багато...
- Говорять, справді, багато. Я, наприклад, чув, що уряд пропонує податкові знижки, але я цьому уряду мало вірю. Знаю, що там, де зараз дадуть знижку, потім заберуть набагато більше. Тому зараз оформляти і організовувати якийсь серйозний бізнес, особливо, після тих заходів, які були впроваджені під час карантину, дуже страшно. Знаю чимало людей серед ветеранів, які дуже багато втратили якраз через ці карантинні заходи. Хоча обіцяли і підтримку, і податкові канікули, а де воно все?
- Про обіцяну ветеранам землю вже годі й говорити?
- Я землі досі навіть сотки не отримав...
- Чи багатьох із тих, хто отримав землю, використали якісь "аграрні махінатори" - підставили чи змусили віддати в оренду?
- Є багато схем, за якими у ветеранів землю скуповують за безцінь. Проблема того, що ветеранів часто використовують, взагалі актуальна. У ветеранів зараз є кілька шляхів. Один, який багато АТОвців обирає - повертатись на службу. Другий варіант - на свій страх і ризик відкривати бізнес із залученням інвесторів, які повірять цьому ветерану, але тут, в першу чергу, потрібно повірити самому в себе. Якщо сам в себе не віриш - жоден інвестор в тебе не повірить. Третій варіант - поганий - втягуватись у різні кримінальні структури, тобто продавати свої "послуги". Я особисто проти цього. Щодо політики, то, якщо у людини є голова на плечах, якщо вона сама розуміє, чого хоче, хай пробує. Зараз багато політичних сил запрошують до себе ветеранів, пропонують пробиватись у місцеві органи влади. Якщо навіть людина не пройде, програє, це буде дуже гарний досвід.
- Деякі громадські організації зараз оголошують "сафарі на вату", як до цього ставитесь?
- По-перше, я проти того, щоб вони це робили зі зйомкою на відео і викидали це в публічний простір. Якщо хочуть проводити якусь "виховну роботу" з такими людьми, можна робити це більш-менш цивілізовано і "витончено". По-друге, я - не прихильник таких методів "перевиховання". Можливо, я просто це все "переріс".
- Які зараз настрої в армії, серед ветеранів? Патріотичний дух ще на підйомі?
- На жаль, він трохи стухає. Шоб зберігався підйом, потрібно в інформаційній площині підтримувати цей патріотичний дух. А цього ми останнім часом не бачимо абсолютно ані від влади, ані від медіаспільноти. Є журналісти, які залишаються вірними своєму обов'язку і продовжують висвітлювати тему армії, ООС, але дивитися на загальний інформаційний простір, це питання вже знято з "порядку денного" і мало піднімається. Бойовий дух також падає, коли не задоволені основні потреби людини, в тому числі фізіологічні. Наприклад, поїсти - солдат має бути нагодованим в першу чергу. Почали призупиняти реформу харчування в армії - почав падати моральний дух. Коли в нас нарощувалось забезпечення військових, підйом моральний був. Зараз передові розробки обмундирування завершились, нового нічого не закуповується, центр розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ розформований, грубо кажучи, поставлені там свої люди. У результаті центр не приймає нові розробки, не розглядає їх. А ще бачимо, як приходять цивільні особи у військові частини і вилучають запчастини, які їм ні до чого, а для обороноздатності вкрай важливі... Від цього бойовий і патріотичний дух підніматися не може...
Фото зі сторінки О.Грамарчука у Facebook
