Письменниця з Вінниці Наталія Доляк публічно зробила заяву про свій вихід з НСПУ. Також літераторка з Вінниці пообіцяла написати сатиричний роман про те, як вона «не отримала» премію Степана Руданського. Тож деякі учасники подій, про які розповідає пані Наталія, можуть стати доволі комічними персонажами. Чи приймуть виклик на літературну дуель її опоненти, чи здадуться без бою?
Про це письменниця написала на своїй сторінці у Facеbook:
«Спілка письменників (як виявилось) – не моя історія. Ще до того, як мене туди занесло (в спілці з березня 18-го) я зазначала в інтерв’ю, що не вступаю у колгоспи. Мала на увазі – я скоріше індивідуалістка, ніж колективістка. Врешті, подумала, ок, піду – подивлюсь. Що мені боятись, у мене п’ять депортацій та два розлучення? Практика показала, що моя інтуїція мене не підвела. Для того, аби зрозуміти, що я і спілка – це, як кажуть, дві великі різниці, досить було побувати на кількох зборах і одному з’їзді. А ще – не отримати премію Руданського. Двічі. Тобто перший раз з книжкою «Шикарне життя у Вупперталі» в 2017 р., і вдруге – з «Де трава зеленіша» в 2019 р. Прямо відчуваю, як зараз на мене накинуться «доброзичливці» зі словами: «Ага, їй не дали, от вона й біситься». Отож, аби упередити емоційні реакції, поясню», - йдеться в її дописі.
Зазначимо, що історія премії Степана Руданськго, нашого земляка, доволі цікава.
Вона була заснована у 1990-ті колективним сільськогосподарським підприємством ім. С. Руданського села Хомутинці Калинівського району Вінницької області та Вінницькою організацією НСПУ. Спочатку премія мала обласний статус, передбачала трьох переможців і була суто літературною. Згодом після започаткування свята сатири та гумору на малій батьківщині Степана Руданського у селі Хомутинцях, премія набула загальноукраїнського масштабу. У 2000—2002 роках через економічну скруту та відсутність фінансування премія не вручалась. В 2003 році її профінансував «Конгрес української інтелігенції Вінницької області» та її керівник Василь Кобець.
В 2006 році регіональний проєкт офіційно отримав всеукраїнський статус.
Далі про те, як можна отримати премію розповідає Наталія Доляк.
«Всеукраїнська премія ім.Руданського заснована в 1994 році, діє під патронатом Вінницької ОДА. Нею нагороджують книжки гумористичного спрямування. Призовий фонд непоганий. Минулоріч – 60 тисяч для одного лауреата, цьогоріч розділили на трьох – 30 і дві по 15 тисяч. Далі – цікавіше. Про існування цієї премії знають лише наближені. І мені про неї повідомили, як «своїй».
… Сама я, подаючи книжку, сказала, що хочу цю премію, бо це принципово. У мене гумористичний роман. Отримав схвальні відгуки. При цьому я бачила, хто вигравав у попередні роки. Гуморесочки, усмішечки, байочки – шароварна архаїка.
Аби не затягувати роз’яснення скажу, обрали трьох лауреатів 2019 року. Нічого не маю проти цих імен та й взагалі вперше їх чую. Але ознайомившись з творчістю двох переможців, вжахнулась. На жаль, прикладів творчості ще однієї лауреатки у Інтернеті не знайшла. Їй дали премію за двадцять віршів, присвячених Руданському (кому цікаво може нагуглити і імена і зразки творчості). Якщо такі вірші нагороджують і таких віршоплетів відзначають, тоді ми просто на різних планетах знаходимось. Для мене це однозначно погані вірші. Невже в Україні немає тих, хто класно пише гумористичні твори? Наведу декілька імен – Ірванець, Позаяк, Космина, Полєжака, Манженко... Хіба вони не були б гідними грошової винагороди за свою непересічну творчість? Але вони навряд чи здогадуються про існування такої премії. Програти цим людям – справедливо і навіть почесно. Для мене.
Так от, премія Руданського – своєрідна остання крапля перед моїм рішенням. До того ж один із членів журі на засіданні висловив думку, що якщо я написала книжку про євреїв, то нехай я їду до Ізраїлю і там подаюсь на премії. Я зрозуміла, якщо я не вийду з цієї спілки негайно, мене засмокче і я стану лицеміркою. А я цього не хочу. Відтак, повідомляю про свій вихід з НСПУ, бо не люблю колгоспи. Заодно відмовляюсь від грамоти Кабінету Міністрів (з грошовою доплатою), на яку мене подали від спілки. Думаю на ці грамоти знайдеться безліч охочих. Мені від спілки нічого не потрібно, але я не жалкую, що свого часу вступила туди. Бо інакше звідки б я знала, що таке спілчанські збори в 21 столітті. Скоріш за все я напишу сатиричний роман на цю тему. От, може, за нього і отримаю премію Руданського))», - завершує свій допис Наталія Доляк.
Складно сказати, чи зможе конкурсне журі посмятись над собою і вручити за це премію "бунтівній" письменниці, але пані Наталія може отримати премію Степана Руданського, яка була зансована у 2013 році Кримською республіканською організацією НСПУ. І має обласний статус.
Правда, тут теж є певні проблеми, вже геополітичні.
NaПарижі писав про переможців конкурсу Степана Руданського.
