Кожна сімʼя загиблих захисників має свою трагічну історію, яка ділить життя ДО та ПІСЛЯ.
Липень, 2024. Ранок. Хмільницька Лікарня Відновного Лікування.
Звичайна невимушена розмова (під час проходження процедур), у якій я запросила привітну дівчину взяти участь у розіграші квитків до Вінницького парку динозаврів, який ми проводили на той момент. І відповідь: «Ми туди ходимо безкоштовно, бо у мене загинув чоловік на війні».
Неможливо забути мої відчуття: Ступор... Зніяковіння... Співчуття... А в голові одне - єдине запитання: на які теми розмовляти із новою знайомою, щоб ніяким чином не завдати їй болю...
У той же самий день, трохи оговтавшись, я запросила Аллу на вечірню прогулянку... Теплий літній вечір. Прогулюючись парком імені Тараса Шевченка ми спілкувалися з Аллою на різні теми (процедури, діти, робота), а потім - та сама... про що неможливо говорити без сліз...
Молода сімʼя, підростає красуня-донечка, люблячий та коханий чоловік, затишне «гніздечко»...
Олег був люблячим чоловіком та турботливим батьком. Чоловік обожнював дітей і діти його любили. Олег завжди збирав усіх сусідських дітей. Вони навіть приходили до нас додому та запитували: «А дядько Олег вийде?», - посміхається співрозмовниця.
- З початком широкомасштабного вторгнення він добровільно вступив до лав ЗСУ. Чоловіка не хотіли призивати, адже у 2012 році він був звільнений за станом здоров’я. До військкомату Олег ходив не один раз... і вже у травні 2022 він стояв на захисті України, - згадує Алла.
Молодший сержант, командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.
Загинув Слюсар Олег Вікторович 25 жовтня 2022 року біля села Дудчани Херсонської області. Нагороджений орденом «За мужність» (посмертно).
Страшна звістка про загибель коханого чоловіка та люблячого батька поділила життя Алли та її донечки на ДО та ПІСЛЯ.
Життя ПІСЛЯ... Одне з перших питань це як сказати 6-річній донечці про загибель татуся? Я ходила до психолога, адже не знала як говорити з дитиною про загибель батька. Говорити дітям потрібно, адже вони все розуміють, - витираючи сльози додає співрозмовниця.
В природі не існує і не може існувати єдиного «шаблону» як спілкуватися з рідними загиблих, адже кожна людина/родина по-своєму переживає втрату: один - замикається «у собі», інший - хоче кричати про свій біль на увесь світ, хтось хоче, щоб його залишили у спокої, а комусь потрібно виговоритися! Зі свого досвіду скажу, що дуже важко чути такі слова, як: «Ти сильна» та «Тримайся»...
Вдень ще якось трохи тримаєшся, відволікаєшся, а потім настає ніч... довга та нескінченна ніч... і ти просто плачеш... Зранку знову йдеш на роботу, а ввечері - повертаєшся додому, де все зроблено руками коханого чоловіка, де все нагадує його... і якого ніколи вже не побачиш. Пройшло вже майже два роки з дня загибелі Олега, але біль не згасає...
У свій вільний від роботи час я виготовляю прикраси для волосся. Усі зароблені кошти з їх продажу ми з Анютою передаємо на потреби наших Захисників. Донечка запропонувала так робити, і завдяки цьому я трішки відволікаюсь і мені це подобається, - додає майстриня.
Зараз нам всім потрібно вчитися жити поряд із сімʼями загиблих захисників, ненавмисно не завдаючи їм болю і щоб ні в якому разі та ні за яких обставин НІКОЛИ і НІ У КОГО не виникали запитання: «Йти, чи не йти на “живий коридор”», «Чому у дітей загиблих захисників може бути трохи інше харчування у школі/садочку», «Чому мають пільги та право на позачергове обслуговування» та інші.
Цією статтею ми розпочинаємо цикл публікації, у яких розповідатимемо про наших Героїв - тих, завдяки кому лінія фронту залишається далеко від нас ціною найдорожчого - життя.
Наші захисники, над останніми домівками яких зараз майорить жовто-блакитний прапор, заслуговують, щоб про них пам’ятали не лише рідні, але й всі ті, чиї життя вони зберегли.
Якщо Ваші близькі є полеглими героями, про яких Ви хочете розповісти - напишіть нам [email protected] і ми зв'яжемось з Вами
