Історик за фахом Валерій Прозапас не міг стояти осторонь подій Революції Гідності, потім добровольцем пішов боронити територіальну цілісність України. А блогером, каже, став випадково: викладав свої думки у мережу, щоб зняти стрес воєнних буднів. Відомий АТОвець із Запоріжжя у Вінниці поділився своїми міркуваннями про стан справ у країні, ситуацію в армії та про вибір, який належить нам зробити 21 квітня.
Під час другої хвилі мобілізації Валерій Прозапас на фронт пішов добровольцем. Потрапив до сектору «М» в Державну прикордонну службу. Був серед тих, хто відбивав російське вторгнення на українську територію в липні 2014 року.
Коли після підписання перших Мінських угод його підрозділ відвели з передової, змінив військово-облікову спеціальність, став офіцером-резервістом.
«Тому можу з відповідальністю сказати: за ці 5 років зміни в українському війську відбулися фантастичні! Про це можна розповідати годинами: від забезпечення, харчування до нових зразків озброєння. Від кадрів, які хоч і повільно, але змінюються, до військової доктрини, яка кардинально змінилася: Україна вже не багатовекторна країна, у нас є чітко визначений ворог і є прагнення стати членом загальносвітової безпекової системи НАТО. Те, що український парламент прийняв відповідні зміни до Конституції, що міжнародна спільнота нас підтримала, це ознака того, що ми досягли як держава і народ великих успіхів. І все це, перш за все, заслуга Петра Порошенка», - говорить Валерій Прозапас.
Але, за його словами, нівелювати ці здобутки будь-що прагне ворог через інформаційні атаки на державу, військо, на керівництво держави. Їхня «хвиля» почалася ще з 2014 року. У результаті маємо частину суспільства, яка поділяє думку ворога на країну, як таку, що «не відбулася», реформи, які «не призвели ні до чого».
Валерій Прозапас, як людина військова і прямолінійна визнає: державна інформаційна політика - один з небагатьох наших провалів. Але він – дуже суттєвий. Як результат – повторюється неприємна для українців історична закономірність: частина нашого суспільства за будь-яку ціну прагне знищити нашу ж державність. Так було ще за часів Мазепи, було так і в часи Української Революції 1917-20-х років. Це ми бачили на початку 90-х років, бачимо це, як не парадоксально, й зараз.
«У нас люди можуть собі дозволяти антидержавну українофобну пропаганду на українських телеканалах. На моє глибоке переконання, ми маємо це врегулювати на законодавчому рівні, бо договоримось… Ми вже договорились незрозуміло до чого… Ми маємо 5 років війни і маємо антидержавну пропаганду! У результаті до виборів головнокомандувача і головного дипломата ми прийшли у жахливому стані».
У цій ситуації АТОвець не приховує: він – в команді чинного Президента. Хоча й позапартійний. Міг би бути поза політикою, але відчуття відповідальності не дозволяє:
«Що буде, коли держава перейде в руки не діючому головнокомандувачу, а іншому кандидату? Відповіді немає… У нас демократичне суспільство, балотуватися може хто завгодно. Але від конкурента чинного Президента ми не чуємо жодного притомного меседжу: що він і його команда планують робити, якщо отримають владу. Ті краплі інформації, які до нас доходять, дають підґрунтя вважати, що, по-перше, ця людина - некомпетентна, а по-друге, вона навіть не розуміє, що таке держава. Він не каже правду про свого спонсора. Чому ми маємо вірити йому, коли він каже, що ми будемо йти до НАТО та ЄС, якщо він не каже правди про своє фінансування?! Інша проблема - його команда. Ті прізвища, які з’являються, як з піпетки, вони дивні, це люди, які дозволяли собі дивні заяви. Колишній міністр фінансів Данилюк казав, що студентам не обов’язково отримувати стипендію...
Людина, яка, нібито, має відповідати за інформаційну політику, з команди Курченка, казала, що дарма ми відмовляємось від радянського минулого… Я був вражений, коли вони сказали, що армія, мова й віра не на часі й ми це винесемо за дужки. У мене питання: якщо прибрати мову, віру й армію, що залишиться від держави? Це прямий заклик до демонтажу української національної держави. Люди підміняють поняття і, на жаль, частина суспільства на це ведеться».
Перших 10 кроків на посаді, запланованих «слугою народу», про які інформація зі штабу ЗЕ також з’являється крихтами, теж вражають. Принаймні, деякі з них.
«Перше – це народовладдя, яке вони не розшифровують. Пам’ятаєте: «вихід є - референдум»? Це – медведчуківська теза. Це така ж спроба демонтувати державу… Другий пункт – «якщо парламент не погодиться, у нас є секретний план». Що за секретний план ви нам пропонуєте? Це путч? Це захоплення парламенту? Що мається на увазі? Він має вийти і сказати про це», - говорить Валерій Прозапас.
Розвінчує відомий блогер і низку міфів, штучно, на його думку, сформованих. Перший – про те, що Коломойський нібито врятував країну в 2014 році:
«Не важливо, ким ти був, важливо – ким ти став. Це людина, яка у 2014 році, дійсно, формувала добробати. Хоча була можливість робити це через державу, через військкомати. Я пройшов через військкомат. Чим доброволець, який пройшов через військкомат, відрізняється від добровольця, який пройшов через Корбана чи когось іншого? Хіба у Збройних Силах не добровольці? У Нацгвардії не добровольці? А в інтерв’ю вже цього року він сказав, що на Донбасі ми воюємо самі з собою…»
Стосовно тези про те, що Петро Порошенко не виконав свою обіцянку закінчити АТО за два тижні, Валерій Прозапас категоричний: Порошенко був чесним і йому тепер немає за що вибачатися:
«Якби у серпні 2014 року Росія не ввела свої війська, АТО закінчилася б восени. Коли Президент давав таку обіцянку, він не брехав. Тоді це була антитерористична операція проти терористичних угрупувань, які підтримувалися з Росії. Я на власні очі на пропускному пункті «Успенка» бачив, як разом із жінками й дітьми з цих регіонів тікали в Росію бойовики. Навіть Стрєлков тоді писав, що вони 20 тисяч зібрати не можуть… І все йшло до того, що АТО, дійсно, закінчиться. Але прийшла Росія... А тепер кажуть головнокомандувачу: давайте закінчимо війну. Але не ми її почали. Як закінчити? Капітулювати? Порошенко минулого року вибачався за цю обіцянку, але це не його вина. Він не мав за це вибачатися, але вибачився...».
