Перестало битися серце Володимира Красіленка, доцента та колишнього декана (1969-1975 рр.) факультету радіоелектроніки Вінницького національного техуніверситету. Володимир Андрійович відійшов у вічність 11 липня, не доживши до 90-річчя кілька місяців.
Володимир Красіленко народився 30 листопада 1931 р. в м. Бершаді Вінницької області. Він був не тільки вченим-інженером, але й поетом, членом НСПУ з 2005 року.
Він закінчив Львівський політехнічний інститут (1955 р.). За основним фахом - інженер-електрик у галузі автоматики та приладобудування. Кандидат технічних наук (1967 р.) У 1955-1956 - інженер Інституту машинознавства та автоматики Львівського відділення АН УРСР.
Наступного року В.Красіленка перевели на посаду асистента Львівського політехнічного інституту, а в 1958 - до Інституту автоматики і електрометрії Сибірського відділення АН УРСР (м. Новосибірськ, РФ), де навчався в аспірантурі, працював на посаді молодшого наукового співробітника до 1969 року.
За конкурсом був обраний деканом факультету радіоелектроніки Вінницького філіалу КПІ (нині ВНТУ). З 1969 по 1992 рік - доцент кафедри. Його науковий доробок складає близько 30 публікацій.
Як поет він працював у жанрах віршованого гумору й сатири, епіграми, пародії, усмішки, шаржу, каламбуру. У його доробку збірки: «Веселе пекло. Поетичні мініатюри» (2000); «Зимний марафон. Стихи: лирика, юмор» (2000); «Не наступайте на граблі! Вірші: гумор, сатира» (2001); «Маленькі пасквілі. Сатиричні мініатюри» (2002); «Сатиріаз. Гумор і сатира. 100 мініатюр» (2004); «Всього усім не можна дати… Вибране» (2005).
Лауреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Степана Руданського (2009) за збірку «Помаранчевий синдром», яка увібрала все найкраще, написане поетом упродовж останніх років.
Літературознавець Михайло Стрельбицький сказав про Володимира Красіленка: «Усвідомлюючи себе сатириком, він, як на мої літературознавчі критерії, є переважно гумористом. Легкий, ненав'язливий усміх, витончена гра слів і понять, а то й іскрометне перефразування засобами вірша вислову, почутого в народі, або вичитаного у філософів та мислителів, — ось найочевидніші його творчі засоби».
Вічна пам'ять митцю!
