Вінницький музей моделей транспорту 11 вересня відкрив другу свою залу, домінантою якої можна назвати динамічний макет частини міста поблизу вокзалу зразка кінця 1960-их років. Його родзинкою можна вважати не тільки макети залізничного вокзалу та будівель, а й потяги та трамваї, які курсують по коліям.

Над реалізацією цього проєкту директор музею Олександр Вдовиченко з групою однодумців працював рік. Наразі, макет зібрано… Окрім частинки Вінниці, у другій частині музею представлені авторські колекції.

- Пане Олександру, скільки експонатів представлено у другій черзі закладу?

- Понад п’яти тисяч. Пропонуємо виставку колекцій та мініатюр. Є колекція підстаканників, мініатюри із золота, колекція ляльок, фантазійна експозиція, мініатюри літаків тощо.  Приміром на діорамі 300-400 макетів автомобілів.

- Наскільки макет Вінниці відповідає дійсності?

- У тому й була задумка, аби стовідсотково відповідати саме періоду кінця 1960-их – початку 1970-их років. Все робили за кресленнями, сотні годин провели в архівах, потім все переносили на папір, а далі – на принтери. На кінцевому етапі на місці збирали. Загальна площа макету перевищує 30 квадратних метрів. На ньому ви бачите понад 200 елементів.

Мені здається, що це найбільший макет «живого» міста - не футуристична модель, а реальна з корпусами заводів, будинками, скверами, які насправді існували у ті часи. Такого в Україні немає.

- Що вважаєте найскладнішим при виготовленні макету?

- Залізницю… Ми відшукали потяги у Німеччині, Великої Британії та США. Будівлі та споруди робили своїми руками, а от техніки купили.

- Чи не змінилися плани на майбутнє?

- Зарано міняти. Моя ідея, можливо утопічна, полягає у тому, аби зробити навчально-виставково-розважальний комплекс з музеєм ретротехніки.

- На відкритті другої черги музею перебував мер Сергій Моргунов. Як він ставиться до такої ідеї?

- Він пам’ятає. Йому не потрібно нагадувати. Всьому свій час.