У Вінницькому краєзнавчому музеї показали старожитності, які вважають одними з найцінніших археологічних знахідок, зроблених в Україні. А саме, відвідувачі музею зможуть побачити як саме виглядало поховання сарматської жриці, прикраси знайдені в ньому, побутові та культові предмети.
Про це йдеться на сторінці музею в соціальній мережі Facebook.
Період найбільшого розквіту сарматської культури – І ст. н.е. Свідченням її могутності є підкурганні поховання сарматської знаті, яких особливо багато з’являється в цей період. Серед найяскравіших археологічних відкриттів, зроблених на теренах Вінницької області – поховання сарматської жриці, виявлене у 1992 р., біля с. Писарівка Ямпільського району.
Поховання супроводжувалося багатим інвентарем, в тому числі і золотими прикрасами. Сережки та намисто чи обшивка коміра одягу з цього поховання нетипові для ювелірного мистецтва сарматів. Намисто складається з гладеньких пронизок, до центральної частини кожної з яких знизу напаяна амфороподібна підвіска з циліндричним горлом, сферичним тулубом, спаяним з двох половинок, та ніжкою у вигляді пірамідки із чотирьох кульок зерні.
Сережки мають вигляд звичайних кілець із замочками у вигляді петлі та гачечка з напаяною на дужку дротяною спіраллю. Аналоги цих виробів досі не відомі, а типологічно близькі до них зразки не мають паралелей серед античних прикрас, більшість подібних знахідок походять з сарматських та пізньоскіфських поховань другої половини І – початку ІІ ст. н. е.
З-поміж інших предметів, знайдених у похованні сарматської жриці: залізний ніж, латунний перстень для стрільби з луку, вістря стріли, пряслице, намистини з черепашок «cauri», скла, сердоліку, гагату, бурштину, агату, коралу, халцедону. В ногах жінки лежали дві перевернуті догори дном червонолакові посудини – миска та чаша, під ними знаходився кіготь хижої тварини; поруч з похованою знаходився фрагмент жертовного каменю.
У похованні також була курильниця. Їх побутування, ймовірно, один з проявів культу вогню. Судячи з того, що більшість курильниць знайдено в жіночих сарматських похованнях, і при подібності форм кожна з них має індивідуальні риси, відправленням культу займалися жінки – хранительки домашнього вогнища, які виготовляли ці предмети самостійно. За матеріалами досліджень нагару на стінках курильниць, багато з них містять сліди опіатів, що могли відігравати роль наркозу та знеболюючого, або використовуватись в ритуальних цілях.
Зазначимо, що сармати, як і їх попередники кіммерійці та скіфи, прийшли з Великого Євразійського степу. Цей степ простягнувся на тисячі кілометрів від кордонів Китаю на сході до Дунаю на заході, обмежений з півночі сибірською тайгою, а з півдня гірськими хребтами. Протягом століть він був природнім сухопутним маршрутом, який зв’язував Європу з Далеким Сходом.
