На Вінниччині традиційно шанували Святих Варвару та Миколая. В народній подільській ікони вони чи не найпопулярніші. У вінницькому обласному краєзнавчому музеї на виставці «Подільська зима» експонують ікону «Богородиця зі Святим Миколаєм та Варварою» ХІХ ст., як нагадування про традиційні зимові свята.

У закладі зазначають, що велика виставкова зала, де презентовано виставку, розташована у приміщенні колишньої гімназійної церкви початку ХХ ст., освяченої на честь Святої Варвари.

«В подільській іконі найчастіше зустрічаються зображення святих, які складають народний пантеон небесних покровителів. З-поміж них, звісно, почесне місце займають Варвара та Миколай, дні шанування яких припадають на 17 та 19 грудня», - вказують у музеї.

Образ Святої Варвари – юної християнки, страченої через віру власним батьком, поширився з ХІІІ ст. В європейському та українському релігійному мистецтві її представляють прекрасною шляхетною дівчиною біля вежі (вона була зачинена в ній довгий час), з мечем (символ страти) або з чашею, яка символізує причастя (свята вберігає від раптової смерті).

У католицьких країнах її вшановують гірняки та люди вибухонебезпечних професій, а в Україні своєю покровителькою Варвару вважають вишивальниці. В цей день дівчата зверталися до неї з проханням про вдале одруження, а на вечорниці готували вареники з капустою та маком.

Чому образ є близьким? В Україні, зокрема на Поділлі, популярні легенди про дівчат, яких зачиняли у башті фортеці, аби вороги не змогли здолати опір стін.

Святий Миколай – реальна історична особа, римський священик грецького походження, єпископ Мірський. Найбільше чекають на свято Миколая діти, бо отримують подарунки. Взагалі до святого звертаються як до неодмінного та найшвидшого помічника у важких справах і скруті, але традиційно своїм покровителем його вважали мандрівники, моряки і породіллі.

На подільській іконі Миколай і Варвара зображені разом з Богородицею. Така композиція була досить поширена на Поділлі, проте відома вона у західноєвропейському мистецтві з доби Відродження і отримала назву «святої співбесіди» – учасники сцени ніби поєднані між собою втаємниченим діалогом. Витоки сюжету йдуть від уявлень про райський сад, у якому перебуває Богородиця і святі – чи не тому на подільських іконах таким щедрим є квітковий орнамент на темному тлі.

«Народні майстри, які бралися до іконопису, часто були вправні у якомусь з ремесел. Можна припустити, що автор презентованої ікони був гончарем, оскільки і орнамент на шатах, і квіткові елементи нагадують розпис «крищенецьких» та «бубнівських» мисок. Натомість лики святих є втіленням народних уявлень про красу і людські чесноти», - пояснюють у музеї.