Сіра, зелена, біла, рожева – таку цеглу виробляли у Вінниці і її досі можна побачити в архітектурній площині міста. На 10 стендах просто неба, на Європейській площі, відкрили виставку про історію та використання унікальної вінницької силікатної цегли «Цегляна інтонація Вінниці».
Про це повідомляє Вінницька міська рада.
Виставка проходить в рамках проєкту EU4Culture, який фінансується Європейським Союзом та реалізовується Goethe-Institut Ukraine. А також у межах реалізації Стратегії розвитку культури ВМТГ до 2025 року.
Як зазначили організатори виставки саме у Вінниці вперше в кінці XIX століття запровадили використання силікатної цегли в будівництві. Тут звели й перший завод силікатної цегли. Тож наше місто було інноватором у сфері будівельних матеріалів, а нові споруди створювали неповторну вінницьку архітектурну інтонацію.
«В освітній сесії «Культурний код Вінниці: у пошуках “вінницькості”» ми намагаємось розкрити нашу унікальність у пошуках внутрішніх сенсів. Впевнені, що в серці кожного вінничанина мають місце асоціації, що перевищують межі архітектурних форм та просторів. Ця експозиція спрямована на відкриття нових граней нашої ексклюзивності», – говорить перший заступник директора департаменту культури Вінницької міської ради Олексій Циганков.
Також він додав, що ідея створення експозиції зародилася навесні цього року, а влітку займалися фотографуванням об’єктів з силікатної цегли, які помістили на десяти банерах.
Приватні будинки, що втілюють традиційність та оригінальність, релігійні споруди, які виражають свою масштабність та витонченість, – усі вони мовчазно розповідають історію Вінниці через текстуру силікатної цегли. Серед них будинки: на вул. Архітектора Артинова, 5; вул. Соборна 73 та 75; вул. Степана Бандери, 2 та інші.
Серед авторів виставки «Цегляна інтонація Вінниці» – докторка історичних наук, професорка Тетяна Кароєва, яка спільно з кандидаткою історичних наук Ольгою Грабовською працювали над матеріалами.
«У Вінниці є унікальна риса в архітектурі чого немає в інших містах України – це використання силікатної цегли до 1917 року. Ми маємо тут свою особливість і це потрібно підкреслювати. А ще ми звикли асоціювати силікатну цеглу з дев’ятиповерховими будинками радянського часу, а та силікатна цегла за допомогою різних пігментів мала, крім білої, ще щонайменше сірий, рожевий та зелений колір. Ми були першими у використанні архітекторами такого будівельного матеріалу. Виявлено 71 будинок, де використано силікатну цеглу. Ми маємо зберегти та популяризувати нашу унікальну матеріальну та нематеріальну історико-культурну спадщину», – зазначає Тетяна Кароєва.
Автор фото, які використали для стендів – Олексій Циганков, дизайн – Андрій Янченко.
Триватиме виставка до 24 листопада.
Для довідки:
У Вінниці фіксують досить пізню появу (у порівнянні з іншими територіями України) цегляного будівництва, що було притаманно для лісостепового Південного Побужжя загалом. Йдеться про XVI ст.
Спочатку місцеві цегельні заводи були тимчасовими й створювалися для будівництва конкретної споруди. Першим підприємством комерційного типу був заснований у 1830 р. завод на Дубовецькій слободі.
У 1894 р. з активізацією будівництва в місті діяло вже чотири великих цегельних заводи, але справжній бум розпочався пізніше, наприкінці 1900-х рр. Напередодні Першої світової війни функціонувало шість підприємств, де працювали майже 300 працівників. За рік вироблялося до 35 млн цеглин.
Початок виробництва силікатної цегли у Вінниці датується 1899 р. Його власником було акціонерне товариство Абази Костянтина Володимировича і К. Підприємство розташовувалося на земельній ділянці Петра Вєрьовіна, що знаходилась південніше перехрестя сучасних вулиць Брацлавської та Замостянської. У 1903 р. заводом уже володів Петро Вєрьовін, а з 1912 р. – Ісаак Мар’яновський та Арон Файгенбаум. Він мав офіційну назву «Вінницький силікатний завод».
Спосіб виготовлення силікатної цегли був запатентований у 1880 р. в Німеччині, де й розпочали її промислове виробництво у 1894 р.
Основу силікатної цегли складала суміш вапна та піску, яка піддавалася автоклавній обробці (твердінню в насиченому парою середовищі під тиском понад 8 атмосфер при температурі 170-200º С).
У Вінниці тоді працював архітектор В. В. Краусс, австрійський підданий, який уже був знайомий із новим будівельним матеріалом. Він і став ініціатором спорудження заводу. Для популяризації силікатного виробництва випустив друком книгу «Виробництво силікатної цегли та черепиці з застосуванням апарату Егера для гашення вапна в порошок» (Вінниця, 1901), а наступного року – більш повне видання «Цегла ХХ століття: повна інструкція з побудови силітатних заводів і для виробництва виробів» (Вінниця, 1902). У 1902 р. в країні нараховувалось уже сім таких заводів: по одному в Бердичеві, Вінниці, Катеринославі, Києві.
Окрім цегли, «Вінницький силікатний завод» виробляв силікатну черепицю та тротуарну плитку. У контексті заходів боротьби з пожежами земська влада підтримала ініціативу з використання силікатної черепиці та всіляко її рекламувала.
Вінницька силікатна цегла мала специфічне щільне дрібнозернисте тісто. Перші роки під час виробництва у тісто додавали дуже дрібний гранітний відсів, але згодом відмовилися від нього.
