Близько 3500 кілометрів здолала барська театральна трупа, до складу якої увійшли волонтери та учасники АТО та члени їхніх родин. Трупа, відома як Барський МХАТ, представила жителям прифронтової зони веселу та повчальну виставу «Сто тисяч» за Карпенком-Карим. Фінансову підтримку у свою чергу надали Український культурний фонд і Барська міська рада.

Як стало відомо, прем’єрні покази пройшли у межах проекту «Реабілітація АТОвців засобами мистецтва», та у містах - Маріуполі, Слов’янську та Сєвєродонецьку. Акторів із Бара, глядачі зустрічали оплесками, а проводжали зі сльозами на очах. Люди приходили на українську класику просто, щоб почути українську мову й доторкнутися до рідного.

Своїми враженнями газеті «День» поділилась режисерка театру Ірина Дєдова:

«Вхід для глядачів був вільним на всі прем’єрні покази. І очевидно, що в залі зібралася патріотична публіка, це не були випадкові люди. Приходили цілими родинами, з дітьми. Найбільше запам’яталося, як у Слов’янську після показу зал аплодував стоячи, а одна із жінок вигукнула: «Дякуємо вам за прекрасну українську мову! Її тут так не вистачає

Наша вистава, як кажуть, «зайшла» глядачеві з перших хвилин. Вона цікава у драматичному плані, насичена гумором, що дає змогу нашим акторам легко розкрити свої здібності... У трупі задіяні учасники бойових дій, які бачили те, чого ми й уявити не можемо. За кожним із них така історія, яку не переповіси. Вони самі її не розповідають, частинками вихоплюються якісь фрагменти. Але, перебуваючи на гастролях, коли наші хлопці повернулися на бойові стежки, то посипалися спогади. Ті, хто пройшов війну, почали розкриватися. А це і є головна мета — інтегрувати цих людей у нормальне життя. Одна з найкращих терапій — це театр, з емоціями і грою образів».

Як уточнює керівник проекту Роман Григор’єв, обрали саме цю виставу не випадково, адже саме в цьому творі порушується питання землі, за яку боролися багато поколінь українців. Та вперше представили «Сто тисяч» на Покрову в рідному місті, а вже потім відбулася прем’єра у Вінниці. Саме тоді вирушили у гастрольне турне за маршрутом Маріуполь — Слов’янськ — Сєверодонецьк та місто Косів, що на заході країні. Там діє реабілітаційний заклад для бійців, і ми не могли його оминути.

«Люди радо нас зустрічали, відчувалися щирі емоції. Глядачі сміялися, шепотілися, коментували, дехто не витримував і голосно проводив паралелі з сучасністю. Власне, на такі враження ми й очікували. А особливо вразило, коли наприкінці вистави на сцену вийшли всі актори у власній військові формі — зал захлинався оваціями та сльозами. Такий шквал емоцій ніколи не забути» - розповідає Роман.