Сьогодні, 13 травня, виповнюється сторіччя від дня народження Йосипа Гурина - людини, яка залишила неоціненний слід в історії національно-визвольного руху на Вінниччині у другій половині ХХ століття. Саме з ініціативи Йосипа Гурина у Вінниці 1989 року було створено громаду Української греко-католицької церкви, яка згодом розрослася і збудувала величний храм УГКЦ по Київській. Саме пан Йосип був ініціатором насипання першої на Вінниччині символічної могили Українським Січовим Стрільцям по Хмельницькому шосе, де й дотепер час від часу проходять різноманітні патріотичні та пам'ятні акції. Саме йому належить левова доля "невидимої", ще підпільної праці, яка зрештою призвела до перших у Вінниці національно-патріотичних зібрань наприкінці 80-х років минулого століття.
Народився Йосип Гурин на Тернопільщині, членом бандерівської ОУН був із 1940 року. На рідних теренах Тернопільського району йому випала історична місія - за наказом Проводу ОУН (б) оприлюднював Акт відновлення незалежності України від 30 червня 1941 року.
У листопаді 1944 року Йосипа Гурина "визволителі" засудили до розстрілу. Через два місяці вирок був замінений на 20 років таборів. У часи "хрущовської "відлиги" звільнений з таборів, але на рідні землі повертатися йому не дозволили, тому з 1956 року Й.Гурин оселився у Вінниці.
Син Йосипа Гурина Василь до сторіччя від дня народження батька на своїй сторінці у соцмережі виклав низку його думок, цитат та листів, які на диво актуальні й тепер - коли Україна зі зброєю відстоює свою незалежність. Публікувати уривки з деяких листів батька Василь Гурин вирішив, "щоби нинішнє покоління більше зрозуміло нескореність духу, непохитність переконань і державницького мислення, завзяття і прагнення справжніх бандерівців, які навіть на схилі літ докладали всіх зусиль для відновлення і утвердження Української Державності".
Ось що, наприклад, про перспективи зовнішньої політики України Йосип Гурин писав навесні 1991 року: "Ми можемо вступати в союз економічний, культурний тільки тоді, коли будуть наші границі обставлені нашими Збройними силами і буде статус незалежності, а статус незалежності може бути гарантований тільки збройними нашими силами, і ніхто нам більше його не загарантує..."
У 1993 році Йосип Гурин публічно звернувся до росіян в Україні, які всіляко противились утвердженню української державності:
"Якщо подобається вам жити в нашій державі, то жийте собі на здоров'я і користуйтесь своєю мовою між собою, в своїй спільноті, та виконуйте адміністративні постанови. А хто з вас не бажає чужого шанувати, то маєте рідну Батьківщину, їдьте до неї і поводьте себе там так, як вважаєте за потрібне, як зазначав Тарас Шевченко: "В своїй хаті своя правда, і сила, і воля".
Так що немає чого нарікати, бо вас ніхто не б'є і не дискримінує. Ви приїхали до нас не для того, щоб розбудовувати Україну, а імперська влада вас прислала, з метою асиміляції українців і ви це робили, хто свідомо, а хто несвідомо.
Найбільш шовіністично-настроєні росіяни грабували " меншого брата", топтали його честь і культуру, і довели Україну до такого занепаду, що за десятиліття не відбудуєш. Тому використовуйте демократію не для того, щоб вкрасти побільше продукту і вивезти в Московщину, а для переїзду до рідної Росії. Навіщо жалітися, що тут бандерівці вбивали, навіщо терпите таку наругу, навіщо нагнітаєте міжнаціональну ворожнечу. Краще роз'їзжайтесь по своїх місцях і станем тоді братами по людській подобі. І не буде старшого і молодшого, а будемо як рівні між рівними господарити, згідно, подарованого нам надприродою, талантом.
Ви вважаєте себе людьми високої культури, але історія знає і інше, що ви є духовно убогими (не всі звичайно). У вас немає ввічливості до других народів, поневолених Москвою. Ви загубили свою культуру в імперії і понищили чужу. Ви гордитесь тим, що були зверх-нацією, але що це вам дало, окрім нарікань підневільних націй і народностей. ...
В 1939 році московські большевики чванились, що визволили Західну Україну від польського ярма, але то було не визволення, а заміна одного ярма на інше, ще тісніше і жахливіше. І тому, коли після "золотого" вересня 1939 р. большевики намагались опанувати Галичину, то між людьми ходила поговірка: "забирайте свою свободу, віддайте нам нашу біду і йдіть до чортової матері звідки прийшли".
Отже, пропоную вам вдосконалювати свою культуру на засадах високої етичності і моралі на рідній російській землі, бути на ній господарем і любити її, а чужу Батьківщину, чужу мову і культуру треба шанувати, що буде в дійсності свідчити про ваш високий розвиток і гідність".
Активно на дописи Василя Гурина про свого батька відгукнулися вінничани, які знали і пам'ятають пана Йосипа.
"Думки пана Йосипа викладені на папері, не втратили своєї актуальності дотепер", - зазначає історик Іван Коломієць.
Громадська діячка Ольга Крива пише:
"Батько писав, бачачи розвиток подій на десятиліття... Його передбачення здійсняться не раз.... Дивився на всі події державницьким поглядом... Був велетом Духу і лицарем. Щасливий той, хто мав змогу спілкуватися, працювати, поруч жити з паном Йосипом Гуриним. Я вже писала раніше, що його архіви вивчатимуть прийдешні покоління".
У коментарях всі, хто мав нагоду спілкуватися із Василем Гуриним, називають його "справжнім бандерівцем", "непаркетним", яких, на жаль, нині не так багато. Але яких так потребує сьогодні українська держава.
До свого століття Йосип Гурин не дожив шість років. Світла пам'ять нескореному борцеві!
