Таких, як Андрій, більше немає, - кажуть ті, хто його знав...
Для нас Андрій був не просто Героєм - він був найкращим сином, братом, чоловіком, татом, нашою опорою і гордістю., - розповідає сестра Тетяна Світлоока
Андрій Анатолійович Світлоокий народився 3 липня 1991 року в селі Копистирин Жмеринського району Вінницької області. Навчався у місцевій школі, а далі - у Вінницькому торговельно-економічному інституті.
Згодом проживав у селі Агрономічне та працював у Вінницькій міській раді.
Одружився та разом із дружиною виховував донечку, яку безмежно любив.
Ті, хто мав нагоду знати Андрія, казали, що він відповідав своєму прізвищу - був надзвичайно світлою людиною.
Минув час, але ми досі чуємо від людей одні й ті самі слова: таких, як Андрій, більше немає, - каже Тетяна
До лав Збройних Сил України Андрій Світлоокий вступив у травні 2022 року. На фронті ніс службу як старший солдат, старший оператор апаратної ЗАЗ взводу зв’язку 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Івана Виговського.
Захищав Батьківщину на Бахмутському напрямку.
13 грудня 2022 року життя Оборонця України обірвалося.
Поховали Андрія в рідному селі.
"Ще з дитинства він ріс відповідальним, працьовитим і турботливим. Завжди допомагав батькам, був для них надійною підтримкою та опорою. Для мене він був не просто братом, а людиною, на яку завжди можна було покластися, попросити поради чи підтримки, весело провести час…Андрій ніколи не боявся труднощів і звик досягати всього власною працею. Він був прикладом сили характеру, відповідальності та людяності.
Велику частину свого життя він присвятив спорту. Займався рукопашним боєм та кікбоксингом, здобув чимало перемог і нагород. Але найбільшими його перемогами були не медалі, а людські якості — чесність, порядність, сила духу та вміння завжди залишатися Людиною.
Андрій постійно навчався, розвивався та прагнув більшого. Здавалося, він завжди поспішав жити — не втрачав часу даремно, ставив перед собою нові цілі, працював, займався спортом, допомагав рідним і ніколи не зупинявся на досягнутому. Його енергії вистачало на всіх навколо. Певний час працював за кордоном, але серцем завжди був удома.
Разом із дружиною вони проживали в Агрономічному, де створив сімейне гніздечко і виховували свою маленьку донечку — його найбільшу радість і гордість. Для нього вона завжди була принцесою. Він безмежно любив її, радів кожній миті поруч і мріяв бачити, як вона росте, дорослішає, досягає своїх успіхів. Найболючіше усвідомлювати, що сьогодні його донечка росте без татових обіймів, без його підтримки та теплого слова.
Працюючи у Вінницькій міській раді, він жив звичайним мирним життям, мав багато планів та мрій. Але коли розпочалася повномасштабна війна, без вагань став на захист України. На наші хвилювання відповідав просто: «Хто захистить вас, якщо ворог прийде сюди?»
Навіть перебуваючи на фронті, Андрій залишався таким самим сильним і турботливим. Він завжди повторював, що все буде добре, забороняв нам плакати й сумувати. Навіть далеко від дому він більше переживав за нас, ніж за себе. Підтримував не лише рідних, а й побратимів, для яких став вірним другом, надійним товаришем і справжнім братом.
За декілька днів до загибелі він досить часто до нас дзвонив, давав настанови, просив берегти один одного, наче все відчував…
Минуло три роки, але біль не став меншим.
Найважче — змиритися з тим, що більше не почуємо його голосу… не побачимо його усмішки… не відчуємо його підтримки... Батькам не вистачає люблячого сина, донечці — турботливого тата, дружині - надійної опори, а мені — найкращого брата.
Сьогодні часто згадується одна думка — Андрій ніби поспішав жити. Поспішав любити, допомагати, підтримувати, працювати й досягати. Тоді ми не надавали цьому значення, а тепер розуміємо, скільки всього він встиг залишити після себе за свої 31 рік. Світлу пам’ять, добрі справи, приклад справжньої мужності та безмежну любов у серцях тих, хто його знав.
Його доброта, щирість, мужність, працьовитість і любов до людей назавжди залишили слід у серцях тих, хто його знав. Він умів бути опорою для всіх навколо, і саме таким ми пам’ятатимемо його завжди.”
