Доземний уклін та вічна шана полеглому Захиснику! Щирі співчуття родині та друзям!
Молодший сержант Максим Вячеславович Ткачук, позивний «Люлька», став на захист України на початку повномасштабного російського вторгнення. Його військова служба розпочалася у 456-й бригаді транспортної авіації імені Дмитра Майбороди. Згодом Максим вирушив на передову у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. Брав участь у боях за Новобахмутівку, Покровськ, Роботине та Авдіївку.
Попри численні поранення, він щоразу повертався до побратимів і продовжував службу. Надалі боронив Україну у складі 144-ї окремої механізованої бригади та 38-ї окремої бригади морської піхоти імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Життя Захисника обірвалося 24 серпня 2026 року на Миколаївському напрямку.
Йому було 39 років...
За мужність та відвагу, проявлені під час бойових дій, молодшого сержанта Максима Ткачука відзначили державними нагородами: відзнакою Президента України «За оборону України», медалями «За поранення» та «За військову службу Україні».
Уже першого дня повномасштабного вторгнення Максим стояв під стінами військкомату, – згадує мати полеглого воїна Валентина.
Захист Батьківщини був для нього не просто обов’язком, а й даниною пам’яті про батька. Той боронив країну в АТО/ООС у 2014–2017 роках, проте, на жаль, пішов із життя незадовго до початку великої війни. Продовжуючи батьківську справу, Максим узяв і його позивний – “Люлька”, що перейшов у спадок ще від прадіда, палкого шанувальника козацьких традицій. Довгі чотири з половиною роки син боронив рідну землю. Пройшов крізь поранення та пекельний біль, але жодного разу не схибив і не зрадив своїх побратимів. Багато з них і зараз телефонують мені й дякують за сина…
Максим Ткачук народився у Вінниці 25 жовтня 1986 року. Після закінчення середньої школи №27 здобув фах програміста у Вінницькому професійному коледжі цифрових технологій та підприємництва.
Після строкової служби в армії вступив на юридичне відділення Вінницького фінансово-економічного університету, однак згодом вирішив розпочати трудову діяльність. Більшу частину свого життя присвятив будівельній справі. У цивільному шлюбі виховував доньку.
Максим дуже любив донечку. Час, проведений із нею, він вважав найкращим у своєму житті, – розповідає мати Героя.
Син був неймовірно добрим, щирим і відданим. Він поважав старших та з неймовірною теплотою ставився до своєї сестрички та племінників. Поза роботою Максим захоплювався риболовлею, та найбільшою його пристрастю були автомобілі. Він добре знався на техніці, був вправним водієм. Ці вміння знадобилися йому на війні, де останньою для нього стала посада водія мінометного відділення. Максим до останнього телефонував нам із «нуля», переймаючись нашою безпекою. Він не ділився далекосяжними планами, єдиним його прагненням було світле майбутнє рідної країни.
Церемонія прощання з Максимом Ткачуком розпочнеться о 9:00 за адресою: вул. Академіка Янгеля, 4 («Реквієм Хол»).
Чин поховання воїна відбудеться об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
