Вічна шана та доземний уклін полеглому Захиснику! Щирі співчуття родині та друзям!
Ігор Анатолійович Гучок із перших днів повномасштабного російського вторгнення став до лав Збройних Сил України. Служив у 59-та окрема штурмова бригада імені Якова Гандзюка, був старшим сержантом, радіомінером відділення керованого мінування інженерно-саперного взводу.
Бойовий шлях Ігоря Гучка пролягав через Миколаївський, Херсонський та Донецький напрямки.
Загинув воїн 15 грудня 2024 року поблизу селища Чумацьке (Пушкіне) Покровського району.
Йому було 54 роки.
Мужність вимірюється не словами, а вчинками. Ігор був саме таким: небагатослівним і рішучим. Відразу, коли розпочалося масштабне вторгнення, він добровільно став на захист України. Його ніщо не могло зупинити, – каже дружина полеглого воїна Діана.
Ігор Гучок народився 19 квітня 1970 року у Вінниця. Навчався у загальноосвітній школі №23, а згодом здобув фах у Вінницькому кооперативному коледжі. Після строкової військової служби займався підприємницькою діяльністю, створивши власну справу у сфері вантажних перевезень.
Він був людиною активною та щирою: з юних років захоплювався лижним спортом, брав участь у змаганнях, любив риболовлю. Разом із дружиною прожив у любові та злагоді 30 років, виховав сина. На повернення Захисника чекала велика любляча родина, сестра з сім’єю, друзі та близькі.
Ігор був справжнім – справедливим, чуйним та порядним, – розповідає дружина.
Його найбільшим щастям була родина, задля якої жив і робив усе, щоб наші бажання та прагнення ставали реальністю. Найтеплішими спогадами для нас залишаться спільні подорожі Україною та світом, які він так любив. Понад усе Ігор чекав на закінчення війни, аби втілити заповітну мрію — придбати домівку на березі нашого теплого українського моря.
Церемонія прощання з Ігорем Гучком розпочнеться о 12:00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Чин поховання воїна відбудеться о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
