Юрій Федорович Кравченко став на захист України взимку 2024 року, долучившись до боротьби проти російських окупантів. Після проходження навчання він опанував нову для себе військову спеціальність стрільця та вирушив на фронт. Служив на Донеччині у складі стрілецького взводу 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони.

Його життя обірвалося 17 жовтня того ж року під час бою поблизу міста Гірник Покровського району.

Йому було 49 років.

Рідні зізнаються, що протягом півтора року жили з надією і вірою, що сталася помилка, і що Юрій одного дня повернеться додому. На жаль, цього не сталося.

Юрій Кравченко народився 19 квітня 1975 року в селі Писарівка. У родині, де зростало троє дітей, він був наймолодшим. Здавалося б, доля мала бути прихильною до нього, але вона підготувала тяжке випробування – у семирічному віці Юрій втратив матір. У вихованні хлопця батькові допомагали старші брат і сестра, причому брат узяв на себе значну частину відповідальності.

Після закінчення восьмого класу місцевої школи Юрій вступив до Вінницького професійно-технічного училища №15, де здобув дві спеціальності – кравця верхнього одягу та фотографа. Згодом отримав вищу освіту у Вінницькому торговельно-економічному інституті КНТЕУ, ставши менеджером організацій.

Працював фотографом у фірмі «Світло і тінь», телеоператором у ПП «Творче об’єднання “СВ”», а також менеджером у мережі салонів-магазинів «Гардинія». Разом із дружиною виховував двох синів, яким нині 17 і 15 років.

Юрій відчував цей світ душею, насолоджуючись кожною його миттю. Між боями, коли інші відпочивали, він знаходив час, щоб показати мені дивовижні пейзажі: схід сонця, квіти, дерева, – розповідає дружина Небесного Воїна Ганна.

Юрій вмів упіймати у свій об'єктив найтоншу грань між темрявою та світлом, тишею та промовистою красою… Він дуже любив людей, цінував сім'ю, практично жив дітьми. Крім того, в його душі завжди особливе місце посідали отчий край, батьківський поріг, рідна земля…

Церемонія прощання з Юрієм Кравченком розпочнеться:

• о 9:30 за адресою: вул. Батозька, 12 («Реквієм», Vip-зала №1)
• об 11:00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Поховають воїна о 13:30 на кладовищі у Писарівці.


Вадим Костянтинович Попель став на захист України у найскладніший для неї час. Із перших днів повномасштабного вторгнення росії він добровільно приєднався до лав Збройних сил України. Служив гранатометником у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, брав участь у бойових діях на Донеччині.

За відданість службі та сумлінне виконання бойових завдань був відзначений нагородою Президента України «За оборону України».

Загинув воїн 5 березня 2024 року поблизу села Тоненьке Покровського району.

Йому було 38 років.

Вадим не мріяв про військову службу, але, коли ворог прийшов на рідну землю, він безстрашно став на її захист. Не роздумував жодної хвилини, не зволікав і не чекав на повістку. Для нього виконання синівського обов'язку – було справою честі, – розповідає брат полеглого воїна Віталій.

Вадим Попель народився 3 березня 1986 року у Вінниці. Після закінчення загальноосвітньої школи №21 здобув фах оператора з обробки інформації та програмного забезпечення у Вінницькому професійному коледжі цифрових технологій та підприємництва. Переважно працював самостійно, виконуючи проєкти на замовлення. Був турботливим батьком двох дітей.

Вадим завжди прагнув мати свободу вибору, тому робота за фрилансом йому надзвичайно подобалася: жодного контролю, все на власну відповідальність, – згадує Віталій.

Втім, його дуже змінила війна. Вадим говорив про свою бригаду як про родину, де знайшов своє справжнє покликання. Він став воїном, якого поважали та який був готовий продовжувати боротися до переможного кінця

Церемонія прощання з Вадимом Попелем розпочнеться о 12:00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.

Чин поховання воїна відбудеться о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.