Завдяки поєднанню «перлин» трьох культур Шаргород вважається один з семи чудес Вінниччини. Райцентр став переможцем конкурсу Міністерства культури України «Малі міста — великі враження» і реалізує цікавий і змістовний проєкт «Від шаленого штетлу до сучасного мистецтва». Журналісти і всі, кому цікава історії містечка, 11 жовтня побували на екскурсії у Шаргороді, де організатори показали, як поєднали історію та сучасність.

У Шаргороді зберегли історичну структуру забудови, а тому сюди  приїжджають знімати кіно. Загалом у 7-тисячному місті чимало пам’яток архітектури, і те, що вони збереглися до наших днів, — заслуга краян.

Як пише «Урядовий кур’єр», якось у колишньому СРСР керівник району наказав міському голові зруйнувати дві башти Свято-Миколаївського чоловічого монастиря. Але це унікальний комплекс XVIІ—XIX століть! Як бути? Літні люди дали йому «соломонову пораду»: доручити виконати наказ тим очільникам міських підприємств, у яких руки на це не піднімуться. Відтягли час, і керівник району змінив гнів на милість: «Не можете зруйнувати, то приведіть у належний стан».

Ще приклад. У 1589 році в передмісті єврейські ремісники і торгівці збудували синагогу в мавританському стилі. Масивну, з товстими стінами і бійницями для гармат. Тривалий час у ній був цех соко-морсового заводу, який предметно дбав про збереження пам’ятки архітектури державного значення.

«Місто має величезну історико-культурну спадщину і потенціал до перетворення на потужний туристський і культурний центр. Тут унікальні пам’ятки історії й культури українського, польського та єврейського народів не лише збереглися для нащадків, а й надихають нові покоління жителів та гостей міста на творення сюжетів ХХІ століття», — зазначив куратор проєкту очільник ГО «Шаргород Рафінад» Григорій Саулко.

Як пише «Вінниця.інфо», знайомство журналістів із Шаргородом розпочалося біля старовинної синагоги, з даху якої лунали мелодії відомих єврейських пісень. Скрипаль-віртуоз вразив усіх, навіть поціновувачів музики.

Місцеві євреї збудували синагогу у XVI столітті, використовуючи елементи італійського стилю та «вмонтувавши» будівлю в оборонну систему міста. Фахівці вважають її однією із найстаріших в Україні.

«Тут була бібліотека, відбувалися всі обряди, у тому числі обрізання. Це було не стільки святе місце, скільки місце зібрання, де можна прийти відпочити, почитати священні книжки. План синагоги нагадує храм, що був в Єрусалимі: стоять 4 колони, які ділять її на 9 частин. Жінки до зали не заходили, для них існував окремий вхід. В євреїв-чоловіків кожен день була спеціальна молитва «Слава тобі, Господи, що не зробив мене жінкою». Насправді, вони дуже поважно відносилися до жінок, але дуже чітко розділяли всі обов’язки», - розповідає екскурсовод Юрій.

За часи Османської імперії, коли Шаргород став центром васального Стамбулу Сарматського князівства, синагогу переробили на мечеть. Коли турків вигнали, євреї знову повернули собі святиню.

За радянської влади синагогу перетворили на цех сокоморсового заводу. Тоді ж і розділили суцільний простір на два поверхи. Зараз там тривають ремонтно-реставраційні роботи. Стара синагога переживає нове народження. До речі, саме там проводилися зйомки фільму за книжкою Шолом Алейхема «Блукаючі зірки».

Як в одному з найбільших міст Поділля у Шаргороду колись існував замок Замойських. Нині від будівлі залишилися руїни – залишки мурів та одна башта, яка перебуває у приватній власності. Велична споруда заростає деревами. Гостей міста «зустрів» сам Ян Замойський. Охочі фотографувалися з ним та кидали монетки до кринички – на щастя…

Шаргород – це не тільки розвалені бастіони та похмура кам’яниця. Є тут і таємничий «привид». Київська художниця Жанна Кадирова створила «пам’ятник невідкритому пам’ятнику». Екскурсовод розповідав, що у 2007 році мер міста запропонував поставити пам’ятник відомому шаргородцю. Довгі дискусії щодо кандидатури історичної постаті ні до чого не приводили. Населений пункт багатоконфесійний, тому євреї, православні і католики не могли домовити. Тоді мисткиня знайшла вихід. Кажуть, хто розгадає секрет пам’ятника, зможе дізнатися від привида, де захований козацький скарб.

Невеличку театральну виставу влаштували гостям у пустому будинку єврейки Клари. Це одна з небагатьох осель, які добре збереглися з позаминулого сторіччя. В ній царює давня атмосфера. Гостей частували мацою і теплим бульйоном.

Ще на початку ХХ століття євреї складали 70% населення Шаргорода. В місті їм належали всі торгівельні установи, готелі та склади. Мабуть, найбільше, що відрізняє Шаргород від інших подільських містечок, це збережена єврейська забудова – одноповерхові глинобитні будинки з дерев’яними ґанками. Через високі ціни на землю, у центрі єврейські будинки розташовувалися торцем до вулиці. У їхній фасадній частині, як правило, містилися крамнички або майстерні. Коли діти одружувалися, до будинку добудовували нові кімнати і приміщення «розтягувалося».

Також у центрі міста знаходиться Свято-Миколаївський православний монастир. На його території діє єдина в області школа дзвонарів.

«Школу створили у 2005 році за ініціативи монастиря. Спонсори виідлили близько 150 тисяч гривень для купівлі дзвонів. Головна мета закладувідроджувати відродження дзвонарське мистецтво, оскільки комуністична влада знищувала все, скидаючи дзвони із дзвіниць», - пояснює очільник школи Олександр Євдокімов.

Напроти монастиря знаходиться місцева католицька базилика. Її, як і замок, збудував Ян Замойський. Всередині храму – старовинні розписи і столітній орган. А також – масивні дерев’яні лавки із зображення зірки Давида.

Екскурсовод пояснює: «Релігії у Шаргороді дійсно дуже переплітаються. Колись ці лавки дійсно стояли у храмі євреїв». Крім того, саме в Шаргороді, де є одна з найбільших громад католиків в Україні, створили Хресну дорогу. Це 14 станцій, які символізують трагічний хід Ісуса крізь Єрусалим на Голгофу.

Неподалік від костьолу стоїть віз, який підводить до ще однієї шаргородської легенди. Переповідають, що в часи гетто один єврей мав не дуже добру роботу – возив тіла на кладовище. Якось він побачив, що молода дівчина плаче над мертвою мамою. Він забрав жінку на цвинтар, але з першого погляду закохався в її дочку. Молода пара вирішила тікати в Мурафу. Щоб їх ніхто не викрив, чоловік положив дівчину на віз і прикрив соломою. Але під час виїзду з міста, віз перевіряли вилами… Дівчина отримала смертельні поранення, а чоловік покінчив життя самогубством. Сумна історія…

Знаменита колись шаргородська цукроварня нині перетворилася на унікальний мистецький об’єкт – з мальовничими і промисловими таємничими руїнами. Підприємство працювало і в радянські часи, але на початку 2000-их його порізали на металобрухт.

У 2006 році будівлю почали переробляти під мистецький майданчик та провели фестиваль «Art-Шаргород». З вагової зробили офіс та рецепцію, з токарного цеху – галерею і майстерню, з електроцеху – мініготель. Те, що мало стати руїною, перетворилося на мистецьку резиденцію. Так з’явився «Шаргород Рафінад». Його власник, Григорій Саулко, планує відкрили та території унікальний музей цукру.

А ще околиці Шаргороду зачаровують краєвидами. Здається, вони вже готові до гучного пробудження новими фестивалями і подіями на території мальовничого колись багатонаціонального Шаргороду.