«Тореадори з Васюківки» — це книга, яка лікує сірі будні, вчить дружити, сміятися й мріяти. Це книга, яка має стояти в кожному домі. Абсолютний, стовідсотковий must have!
Знаєте це відчуття, коли щось безмежно любила в дитинстві, пронесла ту любов через роки, а потім береш до рук — і розумієш, що магія зникла? Що ті історії, від яких ти колись захлинався сміхом під ковдрою з ліхтариком, тепер здаються наївними, а герої — далекими?
Я відкладала цей момент кілька тижнів. Видання «Тореадорів з Васюківки» стояло на полиці, виблискуючи неймовірними ілюстраціями Ростислава Попського, і вабило, і лякало водночас. Аж поки одного дощового вечора я таки наважилася. Відкрила першу сторінку... і пропала.
Боже мій, яке це щастя — помилитися у своїх страхах! Магія не зникла — вона вибухнула, розквітла, заграла такими барвами, яких я навіть не могла уявити в дитинстві! Це навіть не перевидання, це — справжнє воскресіння! Ілюстрації тут не просто «додаток до тексту», вони — окремий всесвіт. Вони настільки живі, соковиті й дотепні, що я ловлю себе на тому, як регочу вголос, просто розглядаючи вираз обличчя Яви в момент чергової «геніальної» ідеї. Здається, я навіть чую кувікання того нещасного поросяти, якого вони тягли на мотузці, і відчуваю запах літнього степу, змішаний із... ну, скажімо так, ароматами свинарника, під яким прокладалося перше у Васюківці метро.
І саме в цей момент мене накрило розуміння: ця книга не просто смішна — вона життєво необхідна сучасним дітям.
Чому? Зараз поясню.
По-перше, це щеплення справжнім гумором. Не тими пласкими жартами з тіктоку, які забуваються через секунду, а соковитим, іскрометним, ситуативним гумором, від якого живіт болить! Пам’ятаєте, як Світлана у своєму відгуку попереджала: «Не раджу читати вночі, коли поруч хтось спить, бо стримати сміх неможливо»? Це чистісінька правда! Я розбудила половину квартири, коли дочитала до моменту про станцію «Клуня» — станцію «Крива груша» з тарифом три копійки в один кінець, а для вчительки математики — п’ять. Уявіть собі дитину, яка росте на такому гуморі! Вона ніколи не буде сірою й нудною.
По-друге, це підручник дружби без нотацій. Ява Рень і Павлуша Завгородній — це ж еталон того, як треба дружити! Жодної фальші, жодного пафосу. Вони гризуться, миряться, вляпуються в історії, з яких, здавалося б, немає виходу, але завжди прикривають одне одного. Завжди. І це дає сучасній дитині, яка часто занурена у віртуальне спілкування, відчути смак справжнього товаришування — не на екрані, а в реальному житті, де друг — це той, хто піде з тобою рити метро під свинарником, навіть якщо ідея відверто провальна.
І третє, найголовніше: ця книга дарує дітям право на помилку. Ява й Павлуша — не ідеальні. Вони роблять дурниці, отримують на горіхи, їм буває страшенно соромно. І через це дитина розуміє: помилятися — це нормально. Життя — це не ідеальна картинка з Instagram, де в усіх усе гладко. Головне — вміти визнавати помилки, виправляти їх і йти далі. Нестайко у новій авторській редакції прибрав зайву ідеологію, залишивши чисту, вічну історію про совість, чесність і людяність. Недарма ж цей твір внесено до Особливо Почесного списку Андерсена!
І тепер — окремий уклін ілюстраціям Ростислава Попського. Чесно, я навіть трохи заздрю сучасним дітям! У моєму дитинстві книжка була зачитана до дірок, старенька, без жодної картинки, і доводилося все уявляти. А тут — це ж справжнє кіно на папері! Кожна ілюстрація — вибух емоцій, характерів, гумору. Вони настільки атмосферні, що ти буквально провалюєшся у Васюківку з головою.
Якщо ви досі вагаєтесь, купувати чи ні — негайно купуйте! Своїм дітям, племінникам, хрещеникам та й просто собі, якщо хочете подарувати собі кілька вечорів чистого, незамутненого щастя. Бо «Тореадори з Васюківки» — це не просто український дитячий бестселер. Це книга, яка лікує сірі будні, вчить дружити, сміятися й мріяти. Це книга, яка має стояти в кожному домі. Абсолютний, стовідсотковий must have!
