МЗС РФ в особі заступника голови Михайла Галузіна вкотре заявив про вимоги «до миру», зазначивши, що хоче відібрати собі окуповані території. Чому заяви виглядають принизливо для Москви і є визнанням згоди на поступки?

З кінця минулого року Росія веде наступальні дії з дуже обмеженим успіхом у Бахмуті та провальною танковою операцією у Вугледарі. «Взяття» під контроль після 10 місяців боїв одного міста у Москві подавали як велике досягнення, замовчуючи про 100 тисяч вбитих та поранених своїх вояків.

У той же час Україна «перегріла» тему контрнаступу. Так, «за плечима» кілька невдалих спроб захоплення Енергодару та плацдарму поблизу Олешок. Але західні партнери вимагають результатів, тому Київ змушений їх досягти. У Москві розуміють наближення вирішальної битви та можливість «втрати лиця» у разі навіть незначної поразки. Тому РФ протягом кількох місяців задіяла всі дипломатичні важелі, аби зафіксувати нинішню лінію фронту, сісти за стіл переговорів та «заморозити конфлікт».

Коли на заклики росіян не звертали уваги, почав їздити по Європі спецпредставник КНР Лі Хуей. Він пропонував не стільки незрозумілий китайський варіант миру, скільки російський. Дипломат не зрозуміли. Пекін «промахнувся», втративши нагоду стати миротворцем.

Від безсилля у Москві знову відгорнули нафталін із своїх дипломатів. Заступник глави міністерства закордонних справ Росії Михайло Галузін висунув Україні вимоги для «врегулювання конфлікту»:

– відмовитися від спротиву;

– відмовитися від постачань західної зброї;

– відмовитися від вступу до НАТО та Євросоюзу;

– визнати «нові територіальні реалії» (окупацію Росією частини своєю території. - ред.);

– надати російській мові статус державної;

– «дотримуватися свободи віросповідання».

Раніше «нафталіновий» очільник того самого відомства Сергій Лавров казав, що переговори нібито можливі лише «на основі врахування російських інтересів».

Такі заяви виглядають, як прохання РФ про мир, але зі «збереженням лиця». Розуміючи минулі прорахунки, тепер невміло торгуються. Минулого року Росії ще хотіли зберегти лице на Заході. Але час втрачено. Лідери країн НАТО (окрім угорця Орбана) не підуть на умови Кремля. Україна не погодиться на будь-які поступки, маючи передусім перевагу в інформаційному полі. Саме її поки намагаються конвертувати у територіальні надбання.