Сотні вінничанок страждають віл алкозалежності. Більшість жінок навіть не зізнається собі, що опинилися на гачку хвороби. Проте є й ті, яким вдалося вирватися з «тенет». Олена Філіпова – одна з них. На перший погляд вона - успішна стильно одягнута жінка з доглянутим волоссям, яка вільно спілкується на будь-яку тему. Як вінничанка змінилася, дізнаймося з «перших вуст» від Олени Філіпової.

• Олена,що стало поштовхом, чому почали зловживати?

В 2014 році в мене на руках помер мій чоловік, він був значно молодший за мене. Ми жили добре, але він помер неочікувано та дуже швидко. На той момент мені було 45 років, а йому лиш 32. Я не змогла пережити цю смерть. Мені здавалось це не справедливим. 

З того моменту все у моєму житті почало руйнуватися. Я вже під час похорону взяла стакан в руки і вже за рік перейшла у величезні долі алкоголю. І, відповідно, це спричинило негативні наслідки: я перестала їсти, розпочалась повна апатія до життя, депресія.

• З  чого та яким чином розпочалася реабілітація?

В мене було дві спроби покінчити життя самогубством. Я перестала вставати. Просто вже не могла дійти навіть до туалету. Біля мого ліжка стояло відро. І я особисто називала цей стан «в тряпках». Але в мене були знайомі, які самі перебували у такому стані. Я розуміла, що далі лише смерть: в мене почалась анорексія та приступи алкогольної епілепсії. Це було життя «на волосині». І от коли я розуміла, що це вже кінець, я зателефонувала до знайомих, які мене в лежачому стані привезли до реабілітаційного центру, де потихеньку я відходила спочатку фізично, а потім морально.

• Скільки тривала реабілітація та який результат Ви отримали?

Реабілітація тривала рік, після чого я переглянула цінності, отримала свободу від смерті і взагалі знайшла новий сенс життя. А зараз я тим і замаюсь, що допомагаю іншим жінкам. Тепер в мене є навіть свої підопічні. Ми проводимо психологічні тренінги, на яких я вже виступаю як тренер.

В нас є ціла команда людей, яка працює над тим, аби показати алкозалежним людям життя з іншої сторони, показати їхню цінність в суспільстві, до прикладу деякі дівчата під час реабілітації печуть хліб, до речі з великим задоволенням. Я також починала з випічки хлібу. Це був шалений прорив, між тим як я не могла сама себе доглянути і тим, коли випікала комусь хліб.

• А що далі? Після реабілітації як себе реалізували?

Додому я взагалі не повернулась. Коли я пройшла реабілітацію, я знайшла собі роботу. Працювала наглядачкою за жінкою, яка була в літньому віці і жила пору з нею. Квартиру залишила сину. І от так адаптувалася до соціуму, але одночасно я допомагаю в центрі для безпритульних. За цей період  я вийшла заміж та живу в щасливому шлюбі зі своїм новим чоловіком.

• Які плани на майбутнє?

 В майбутньому я збираюсь розвивати проект «Заговори - і я тебе побачу». Зараз я живу цим, адже допомогти таким людям, якою колись була я. Для мене це вкрай важливо.

Вінничанка Олена Філіпова на власному прикладі доводить, що будь-яка життєва ситуація має вихід. Можливо, це вплине на тих, хто ще шукає шлях…