Письменник з Вінниччини Олександр Горобець опублікував книгу спогадів «Родинна колиска - Джурин», в якій розповідає про цікаві подробиці візиту у складі журналістсткого пулу, який супроводжував главу держави Леоніда Кучми, до Канади. Зазначимо, що це був перший заокеанский візит тодішного президента України «за океан».

Серед іншого письменник розповідає, як під час заходів, які проходили в Оттаві, до нього звернувся фермер з питанням, чи не можна купити в Україні землю.

Письменник згадав усі деталі тієї зустрічі:

«Лисуватий вусань, як потім виявилося, Майкл-Антон Загривий, батьки котрого минулого століття виїхали до Канади із міста Долина на Прикарпатті, тричі смикав мене за рукав, певне, щось бажаючи сказати, але невгамонна пані не давала спокою, вимагаючи уваги лише до себе. Коли нарешті я повернувся до нього, Загривий мене запитав:

- А чи можна уже в Україні купити землю?

- А скільки ж вам потрібно? - вирвалося у мене.- Гектарів із триста, - поміркувавши, відповів він.

Мене наче ужалила хитра оса. Надувши щоки, я враз сказав:

- Знайдемо, якщо потрібно. А чому б не допомогти... Але умова одна, ви маєте забудувати її, спорудити виробничу зону і житло. Мій співрозмовник надовго задумався і, здавалося, забув про цю розмову.

Прощаючись, він запитав:

- А як зветься те місце, де продається ця земля?

Мені стало незручно. Зашарівшись, я хотів було сказати, що земля в Україні ще не продається, і це був банальний жарт. Але замість цього чомусь випалив:

- Файфурин.

-Фай-фу-рин, - наче випробовуючи кожен склад слова на міцність, повторив Майкл-Антон».

Далі письменник розповідає, що наступного ранку делегація відправилась із Оттави до Ванкувера, а ще через добу літак приземлився в аеропорту Саскатун провінції Саскачеван, яку ще називають «хлібною корзиною Канади». І тут на журналіста чекав фермер, який вже обговорив питання зі своїм компаньоном і чекав подальшого обговорення питання щодо купівлі землі.

Олександр Горобець пише:

«Як же ж це я міг так сплохувати, — блискавкою пронеслося в моєму сполоханому мозку, — та що там сплохувати — елементарно пошитися в дурні! Адже добродушний і щирий чоловік беззастережно повірив моєму невдатному жарту!.. Це ж він кинув усі свої справи, взяв квиток на літак і прилетів сюди, услід нам, аж у далекий від столиці Отави Саскатун...

Моя легковажна, кручена, дженджуриста витівка дорого йому коштувала...». Я гарячково, як вуж на пательні, подумки шукав вихід із тупикової ситуації.

Міркував, як пом’якшити становище, роз’яснити все, залагодити, владнати глупу ситуацію, коли якраз цієї миті діти закінчили співати гімн України, і з дверей гостинного приміщення прямо на нас зненацька вийшли Л. Кучма і глава провінції.

Кучма, глянувши на мене, весело якось так, аж потішно знічев’я, сказав:— А ви про що тут змовляєтесь за дверима? Не знайшовши раптово, що відповісти, я спроквола випалив:— Так ось наш канадійський друг запитує, як йому придбати триста гектарів української землі...Кучма зупинився, ступив два кроки назад до нас із Майклом-Антоном, і ми мимоволі разом із ним опинилися у щільному колі людей, телевізійних камер, які супроводжували його.

Глава держави сказав:— Із таким питанням приїжджайте до нас через роки три. Я готовий вас особисто зустріти, — звертаючись до мого знайомого, заявив Л. Кучма. — Тоді вирішимо. Зараз ми ув’язуємо ці питання законодавчо», - пише автор.

Зазначимо, що описані автором події відбувалися у 1994 році. Тож плани щодо продажу земель сільськогосподарського значення вже тоді були у керівництва держави.

Що саме завадило їхній реалізації, це окрема розмова, але питання в іншому, про що і як домовляють у ході офіційних візитів, які питання вирішують, що продають, а що купляють, а що вже встигли продати?