Лише повномасштабна російсько-українська війна стала поштовхом для того, щоб вінничан донести правду про окремі сторінки історії міста. Можливо навіть нагадати, що справжнім місцем, де у травні варто класти квіти, є не Меморіал слави на Європейській площі, а Меморіал визволення на вулиці Київській.
На найбільшому у Вінниці солдатському меморіальному кладовищі на вулиці Київській отримали свій останній спочинок 4106 військових. Біографії кожного з них пов’язані Другою світовою війною та вигнанням нацистських окупантів з України, зокрема і з Вінниці.
Як повідомляють у Вінницькій міськраді, цей солдатський цвинтар розташований упритул до давнього кладовища Слободи П’ятничанської (Лівобережних П’ятничан), заснованого ще у ХІХ ст. Навесні 1944 року саме тут було поховано більшість вояків, які загинули у боях з німецькою армією.
У 1956 році на братських могилах встановили чотири типові надгробки із зазначенням кількості спочилих. У 1972 році на цьому місці сформовано меморіальний комплекс авторства скульптора П. Левицького. До нього входить пілон із зображенням стилізованого меча, Вічний вогонь та гранітна стела з барельєфом скорботної матері. А у 1984 році на солдатському кладовищі відкрито плиту із написом частин 38-ої армії 1-го Українського фронту, які брали участь в боях за Вінницю.
У 2008 році на меморіалі відбулось перепоховання 100 останків жертв нацизму, померлих і закатованих у німецькому концентраційному таборі «Шталаг-329».
За інформацією місцевих істориків, окрім солдатського меморіального цвинтаря на Київській поблизу облводоканалу, на території Вінницької міської територіальної громади існують інші колективні військові та цивільні поховання, пов’язані з Другою світовою війною.
Перш за все мова має йти про Меморіал пам’яті та братські могили жертв трагедії Голокосту у Вінниці на вул. Максимовича та Толбухіна (від 20 до 26 тис. осіб).
На Меморіалі-похованні бранців німецького концентраційного табору «Шталаг 329» на вул. Чехова точна кількість жертв не встановлена. Останки 4042 осіб перепоховано у 2008-2009 рр.
У братській могилі пацієнтів Вінницької психіатричної лікарні, вбитих нацистами у 1941-1942 рр., поряд із лікарняним цвинтарем, налічується рештки орієнтовно 1500 людей.
Братська могила вояків, загиблих у 1941-1944 роках, на Староміському кладовищі по вул. Якова Шепеля налічує більше 180 осіб).
Меморіал Слави на Європейській площі… Перепоховання у братські могили решток людей, чия діяльність пов’язана з подіями Другої світової війни, тут відбулась у 1958 році. Сюди перевезли останки 73 осіб. Тоді ж окремо з’явились додаткові 6 індивідуальних поховань, а згодом – ще чотири. Інші імена, які викарбувані на меморіальних плитах цього комплексу, належать людям, – «борцям за радянську владу», які були пов’язані винятково з «громадянською війною».
Також є дві братські могили солдатів (40 осіб у парку та 6 осіб на цвинтарі), загиблих у 1944 р. у с. Вінницькі Хутори, братська могила вояків (5 осіб), загиблих у 1944 р., у мікрорайоні Сабарів на вул. Черняховського, братська могила солдатів (3 осіб), загиблих у 1941 р., на цвинтарі с. Малі Крушлинці.
Історики розповідають, що у роки Другої світової війни 1939-1945 років український народ дав до лав Червоної армії (ЧА), яка на той час входила до військ союзників Антигітлерівської коаліції, близько 6 мільйонів бійців. Кожен другий із них загинув, а кожен другий із тих, хто залишився живим, став людиною з інвалідністю.
Не зважаючи на пропагандистські заяви росіян про те, що «Росія перемогла б у війні, навіть якби Україна не входила до складу СРСР», внесок українців у розгром нацизму був величезним.
