Навіть після поранення Дмитро не залишив своїх побратимів і залишався на позиції до повного виконання бойового завдання.
Дмитро Агат’єв усе своє доросле життя присвятив служінню Україні. Спочатку – у лавах правоохоронних органів, а згодом – на передовій, де боронив державу від російських окупантів. Його життя обірвалося 7 лютого 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку.
Захисникові було лише 34 роки.
Майбутній воїн народився 31 липня 1990 року в Харкові, але ще в дитинстві разом із родиною переїхав до села Літинка на Вінниччині. Тут минули його шкільні роки. Після закінчення Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського Дмитро вирішив пов'язати своє життя зі службою в поліції.
Свій бойовий шлях він розпочав ще у 2014 році, пройшовши кілька ротацій у зоні проведення антитерористичної операції та Операції об'єднаних сил. До повномасштабного вторгнення працював старшим оперуповноваженим кримінальної поліції у Вінниці, а влітку 2024 року добровільно приєднався до стрілецького батальйону поліції особливого призначення «Вінниця», щоб знову стати на захист держави.
Дружина Героя Консуела згадує чоловіка як людину, яка ніколи не зупинялася на досягнутому. Він постійно навчався, вдосконалював професійні навички, підтримував колег і навіть у найважчі моменти не втрачав оптимізму:
«Дмитро вирізнявся внутрішнім неспокоєм, для нього важливо було постійно перебувати у русі, навчатися нового, удосконалювати свої професійні навички. За це його поважали та дуже цінували колеги. При усіх труднощах своєї служби, він залишався надзвичайно позитивною людиною, постійно посміхався, жартував та підтримував інших. Стати на захист України також було його свідомим рішенням. Дмитро казав, що лише так можна уберегти наших дітей від подібної долі»
Серед побратимів Дмитра знали за позивним «Стетхем». Він виконував бойові та розвідувальні завдання на Донеччині, неодноразово демонструючи професіоналізм, мужність і лідерські якості. Під час боїв за Торецьк очолив штурмову групу, координував дії побратимів під безперервним артилерійським вогнем і атаками ворожих дронів. Завдяки його рішучості вдалося зберегти життя особового складу та бойову техніку. Навіть після поранення Дмитро не залишив своїх побратимів і залишався на позиції до повного виконання бойового завдання.
7 лютого 2025року, повертаючись після успішного виконання операції до точки евакуації, автомобіль із поліцейськими потрапив під ворожий обстріл дронами та гранатометом. Дмитро Агат’єв до останнього прикривав екіпаж. Отримані поранення виявилися несумісними з життям.
Поховали Дмитра Агат'єва разом із полеглим побратимом Віталієм Петлихом 11 лютого 2025року.
Жовто-блакитний стяг майорить над могилою Героя у Вінниці на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
За роки служби Дмитро Агат’єв неодноразово був відзначений відомчими грамотами та подяками за сумлінне виконання службових обов'язків, професіоналізм і вагомий внесок у забезпечення правопорядку. Найвищою ж нагородою стало звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка», яке йому присвоїли посмертно. Державну нагороду Президент України Володимир Зеленський вручив дружині та сину захисника.
У Дмитра залишилися дружина та син. Для них він назавжди залишиться люблячим чоловіком і батьком, а для України – мужнім офіцером, який до останнього подиху виконував свій обов'язок і віддав життя за свободу своєї держави
